У 1932 році один із ентузіастів літакобудування Джерард Валті зумів заручитися фінансовою підтримкою автомобільного магната Ерретта Корда і заснував компанію Airplane Development Corporation. Першим її продуктом став швидкісний пасажирський літак V-1 – одномоторний шестимісний суцільнометалевий низькоплан із шасі, що ховалось в польоті. Літак, який уперше піднявся в повітря 19 лютого 1933 року, мав певний комерційний успіх – до 1936 року вдалося продати 25 екземплярів, переважно модифікації V-1A.
Також цікаво:
- Американські штурмовики, частина 1: Початок шляху
- Американські штурмовики, частина 2: Альтернативні проєкти початку 1920-х років
- Американські штурмовики, частина 3: Перші серійні варіанти
- Американські штурмовики, частина 4: На порозі 1930-х
- Американські штурмовики, частина 5: Серійні А-12 «Шрайк»
- Американські штурмовики, частина 6: Експерименти 30-х років
- Американські штурмовики, частина 7: «Гамма» від Джона Нортропа
ЗМІСТ СТАТТІ:
Експортний штурмовик
На основі V-1 було створено ударний варіант – легкий бомбардувальник і штурмовик V-11. Прототип (зав. № 28, цивільна реєстрація X14999) уперше піднявся в повітря 17 вересня 1935 року. Конструкція крила і шасі залишилася такою ж, як у V-1A, але хвостове оперення було змінене; крім того, новий фюзеляж мав еліптичний поперечний переріз і довгий високий ліхтар, що закривав кабіни обох членів екіпажу. Замість «Циклона» потужністю 735 к.с., встановленого на цивільній машині, військовий варіант отримав трохи потужнішу модифікацію цього ж двигуна – SR-1820-F53 (750 к.с.). Озброєння складалося з двох 7,62-мм кулеметів у крилі та одного – на верхній рухомій установці. Бомбове навантаження розміщувалося у внутрішньому відсіку (у чотирьох касетах) і на зовнішніх підвісках, його загальна маса сягала 490 кг.
На жаль, кар’єра першого прототипу виявилася короткою: уже 18 вересня 1935 року, під час другого польоту, він розбився відразу після відриву від землі, поховавши під уламками пілота та інженера-випробувача. 9 жовтня розпочалися випробування другої машини (зав. № 29, реєстрація NR14980), що отримала позначення V-11A. Від першого екземпляра вона відрізнялася лише трилопатевим повітряним гвинтом замість дволопатевого. Її випробування пройшли успішно, що відкрило літаку шлях на ринок озброєнь.
Спочатку V-11 позиціонувався як експортний літак, і в цьому сенсі він виявився вдалим. Перший контракт на 30 літаків було отримано наприкінці 1935 року від Китаю. Модифікація, що отримала позначення V-11G, відрізнялася від прототипу двигуном R-1820-G2 (850 к.с.). Перший V-11G (зав. № 30) був переданий замовнику у грудні 1936 року, решта (зав. № 36–64) – у період з липня 1937 по квітень 1938 року. Літаки постачалися без двигунів, частину – у вигляді комплектів вузлів, що згодом складалися в Шанхаї та Ханькоу. Літаки V-11G у складі 14-ї ескадрильї брали участь на початковому етапі війни з Японією, але швидко були знищені.
Прототип V-11GB
Розвитком V-11G став літак V-11GB, який відрізнявся посиленим озброєнням (чотири 7,62-мм кулемети в крилі, один на верхній установці й один на нижній висувній установці) і можливістю розміщення третього члена екіпажу. Чотири такі літаки (два в готовому вигляді і два без двигунів; зав. № 32-35) у 1936 році придбав СРСР. У 1938 році машина будувалася в Радянському Союзі за ліцензією під позначенням БШ-1. Виготовили 38 (за іншими даними, 31 або 50) екземплярів, які так і не потрапили до складу ВПС – льотні характеристики БШ-1 вважалися занадто низькими для штурмовика. У результаті літаки в 1939 році переобладнали на поштові та передали Цивільному повітряному флоту, де вони експлуатувалися до 1945 року під позначенням ПС-43.
Другим покупцем V-11GB стала Туреччина – вона придбала 40 літаків V-11GBT. Інколи зустрічається цифра 41, але це, ймовірно, помилка: Туреччина, окрім серійних машин, придбала ще й демонстраційний літак фірми, який було включено в загальне замовлення на 40 екземплярів. Літаками V-11GBT озброїли 2-й авіаполк, дислокований у Діярбакирі, на південному сході країни, неподалік кордону із Сирією. Вони служили до 1948 року.
У 1938 році Бразилія придбала 26 літаків V-11GB2. Ці машини мали дещо ослаблене озброєння – у крилі стояло два 7,62-мм кулемети, а не чотири. Починаючи з 1942 року, вони використовувалися для протичовнового патрулювання прибережних вод і були списані невдовзі після закінчення Другої світової війни.
Також читайте:
- Все, що треба знати про крилаті ракети Tomahawk
- Зброя української перемоги: Сучасні далекобійні ракети ERAM
Для армії США
А що ж американські військові? Вони «розгойдувалися» досить довго – лише у червні 1938 року замовили сім штурмовиків V-11GB, ставши останнім покупцем цього літака.
Варіант V-11GB для армії США отримав військове позначення YA-19. Від інших модифікацій він відрізнявся силовою установкою – 14-циліндровим двигуном Pratt & Whitney R-1830-17 потужністю 1200 к.с. Озброєння складалося з шести 7,62-мм кулеметів (чотири в крилі, по одному на верхній і нижній оборонних установках). Маса бомбового навантаження сягала 1080 фунтів (490 кг). Екіпаж складався з трьох осіб.
Літаки YA-19 отримали військові номери 38-549 – 38-555 (зав. № 132-138). Перший із них вийшов на випробування 27 січня 1939 року, решта були здані в червні–липні того ж року.
П’ять YA-19 восени 1939 року передали для військових випробувань до 17-ї штурмової авіагрупи (Марч Філд, Каліфорнія), але там вони протрималися недовго. Згодом цю п’ятірку доправили до зони Панамського каналу, де роззброїли й передали у розпорядження військових аташе США в країнах Центральної Америки для використання як кур’єрські літаки.
Два екземпляри YA-19 використовувалися для випробувань нових авіадвигунів. Зокрема, літак 38-555 обладнали 12-циліндровим опозитним двигуном Lycoming O-1230-1 потужністю 1200 к.с. Для компенсації подовження фюзеляжу, спричиненого встановленням нового двигуна, довелося збільшити площу кіля. Літак, що отримав нове позначення XA-19A, вийшов на випробування 22 травня 1940 року. Тести двигуна виявилися незадовільними, і згодом на літак установили мотор R-1830-51, після чого він отримав позначення XA-19C.
Екземпляр 38-550 передали компанії Pratt & Whitney. На машині, що отримала позначення XA-19B, випробовували новий 18-циліндровий двигун R-2800-1, який згодом став одним із найпоширеніших авіадвигунів американської авіації в роки Другої світової війни.
Так само, як і «Гамма» Дж. Нортропа, V-11 Дж. Валті став прикладом пристосування конструкції швидкісного одномоторного пасажирського моноплана для військових цілей. Порівняно з конкурентом, V-11 мав більш прогресивну конструкцію (шасі ховалось у польоті) і здобув досить значну популярність за кордоном. Досить цікавим є приклад СРСР, де штурмовик, створений на базі цивільного літака, зрештою, знову став цивільним аеропланом.
V-11, так само, як і «Гамма», стали літаками перехідної генерації, в яких типово «штурмові» якості (потужне стрілецьке озброєння) поступались «бомбардувальним» (значна маса бомбового навантаження). Це було типовим і для останніх американських передвоєнних штурмовиків. Але про них – наступного разу.
Читайте також:
