Хоч «Кертісс» і переміг у 1931 р. в конкурсі на новий штурмовий літак, його А-8 не став масовим. Причиною був двигун рідинного охолодження, досить уразливий для обстрілів. Набагато кращу живучість забезпечував мотор повітряного охолодження – його й обрали для серійного штурмовика.
Читайте також:
- Американські штурмовики, частина 1: Початок шляху
- Американські штурмовики, частина 2: Альтернативні проєкти початку 1920-х років
- Американські штурмовики, частина 3: Перші серійні варіанти
- Американські штурмовики, частина 4: На порозі 1930-х
ЗМІСТ СТАТТІ:
Конструкція
Серійна модифікація «Шрайка», що отримала позначення А-12 (модель 60), була створена на основі YA-10, але замість «Хорнета» на ній встановили потужніший (690 к.с.) 9-циліндровий двигун «Райт» R-1820-21 «Циклон». Ще однією відмінністю стала відмова від роздільних кабін екіпажу, розташованих на значній відстані одна від одної. Для полегшення взаємодії пілота й спостерігача робоче місце останнього змістили вперед. Кабіна спостерігача оснащувалася зсувним ліхтарем, що не повністю її закривав, а кабіна пілота мала лише переднє вітрове скло.
Фюзеляж складався з двох частин. Передня секція, що закінчувалася відразу перед місцем спостерігача, мала зварну трубчасту конструкцію з двома криловими підкосами, які підпиралися двома міцними розкосами з кожного борту. Задня секція була монококом із гладким дюралевим обшиванням, шпангоутами та стрингерами Т-подібного перерізу. Обидві секції з’єднувалися разом лонжеронними трубчастими розкосами, які вставлялися в U-подібні канали задньої секції й кріпилися п’ятьма 8-мм болтами в кожному з чотирьох вузлів. До передньої секції чотирма конусними болтами кріпилася моторама.
Крило складалося з вільнонесучого центроплана і двох консолей, додатково підкріплених подвійними передніми й задніми розчалками, що йшли до ферми нагорі фюзеляжу позаду кабіни пілота, а також подвійними передніми й задніми відтяжками, що йшли до шасі. Щілинні передкрилки оберталися на кулькових підшипниках і автоматично випускалися на великих кутах атаки. Вони були обладнані амортизаторами для плавного випуску й прибирання. Закрилки на задній кромці підвішувалися до крила роговими кронштейнами й випускалися пілотом. Кут їх відхилення становив 35°. Лонжерони крила були виготовлені з прокатного дюралевого листа, обшивка крила – гладка дюралевa. Елерони мали металевий набір і полотняне обшивання, вони оснащувалися тримерами, встановленими на задній кромці й регульованими на землі.
Також цікаво:
- Зброя української перемоги: Важка крилата ракета “Фламінго”
- Зброя української перемоги: Керована авіабомба SDB
Вільнонесуче хвостове оперення нормальної конструкції мало металевий набір і обшивку, за винятком рулів, обшитих полотном. Кут установки стабілізатора регулювався в польоті від +3° до -6°. Кіль був зафіксований у положенні 2,5° ліворуч. Тример руля напрямку регулювався з кабіни.
Для керування закрилками й кутом установки стабілізатора слугувала спеціальна рукоятка зліва від пілота. Три її положення у селекторі забезпечували різні режими: при установці рукоятки «до пілота» вона керувала закрилками, «від пілота» – стабілізатором, а в центральному положенні – одночасно стабілізатором і закрилками.
Шасі було нерухоме. Основні стійки шасі з колесами діаметром 787 мм були повністю закриті обтічниками-«штанинами» й оснащені гідравлічними амортизаторами. Хвостове колесо також було закрите краплеподібним обтічником.
Стрілецьке озброєння А-12 складалося з п’яти 7,62-мм кулеметів «Браунінг». Чотири з них попарно встановлювалися в обтічниках шасі, причому нижні кулемети були зміщені назовні (відносно осі літака) порівняно з верхніми. Їхній боєкомплект становив 600 набоїв на ствол. Вогонь із цих кулеметів вів пілот, використовуючи стрілецький приціл С-4. П’ятий кулемет монтувався на рухомій установці в кабіні спостерігача. Його боєкомплект складався з шести магазинів по 100 набоїв у кожному.
Бомбове озброєння могло розміщуватися як усередині фюзеляжу, так і на зовнішній підвісці. Усередині фюзеляжу на двох тримачах N-2, розташованих з боків головного паливного бака (що знаходився відразу за кріслом пілота), можна було підвісити десять 30-фунтових (13,6 кг) осколкових бомб. За потреби підвіски більших бомб під фюзеляжем монтувався бомботримач Р-1. Він дозволяв підвішувати чотири 122-фунтові (55,3 кг) бомби або таку ж кількість легших боєприпасів: 100-фунтових (45,4 кг) осколкових чи 50-фунтових (22,7 кг) хімічних бомб. Максимальне бомбове навантаження становило 221 кг. Замість бомб на підфюзеляжному тримачі можна було підвісити 197-літровий скидуваний паливний бак.
Виробництво і служба
У 1933 р. Авіаційний корпус замовив 46 серійних літаків А-12 (номери від 33-212 до 33-257). Враховуючи досить велику партію, ціна за одиницю виявилася значно нижчою, ніж у випадку з YA-8 – лише $19483. Постачання почалися того ж року: 21 листопада перший А-12 прибув до випробувального центру на авіабазі Райт Філд. Тут він залишався протягом усієї своєї служби – цей екземпляр списали 8 жовтня 1936 р. (наліт становив 312 годин). Для випробувальних цілей виділили також другий і третій А-12 – їх наприкінці листопада 1933 р. передали, відповідно, до арсеналу в Еджвуді та на полігон Абердін. А 14 грудня перші А-12 отримала 3-тя штурмова група. До 20 лютого 1934 р. ця частина отримала 43 штурмовики, але два літаки було втрачено під час освоєння нової техніки: борт 33-240 розбився 20 січня під час посадки, а борт 33-243 28-го здійснив вимушену посадку в болотистій місцевості й зазнав настільки серйозних пошкоджень, що відновленню не підлягав.
Читайте також:
- Зброя української перемоги: Сучасні далекобійні ракети ERAM
- Зброя української перемоги: Літак раннього попередження та контролю Saab ASC 890 (Saab 340 AEW&C)
Надходження А-12 на озброєння збіглося за часом із так званим «авіапоштовим скандалом» (Air Mail Scandal). У лютому 1934 р. уряд США, домагаючись вигідніших умов, розірвав усі контракти на перевезення пошти з приватними компаніями. На той час авіаперевезення пошти вже мали настільки велике значення для системи зв’язку США, що як тимчасовий захід для їх забезпечення вирішили залучити військову авіацію. Авіаційний корпус виділив сотні літаків, використовуючи водночас несподівану можливість для тренування своїх екіпажів. До їх числа увійшли й майже всі А-12: 41 літак із 3-ї групи, а також по одній машині з Абердіна та Еджвуда. Більшість із них діяли в Центральній зоні повітряних перевезень (за винятком шести машин, переданих до Західної зони; у третій зоні – Східній – А-12 не літали). Інтенсивна експлуатація не обійшлася без втрат: 16 лютого під час поштового рейсу в складних метеоумовах у штаті Юта розбився борт 33-244 (загинули двоє членів екіпажу), а 30 березня біля Клінтона (штат Айова) зазнав катастрофи борт 33-246 (загинув пілот). Ще одна машина (33-257) отримала пошкодження 2 квітня, але згодом була відремонтована і в листопаді повернулася до строю.
Механізм тиску уряду на приватні авіакомпанії виявився дієвим – ті пішли на поступки, і в травні 1934 р. штурмовики 3-ї групи змогли повернутися на постійне місце дислокації. Тут їх розподілили між трьома ескадрильями – 8-ю, 13-ю та 90-ю. У лютому 1935 р. певна кількість А-12 брала участь у зимових маневрах армії США. У їх ході на штурмовиках випробували лижі F-1, що дозволяли експлуатувати літаки зі сніжних аеродромів. Але поширеною ця практика не стала – американці віддавали перевагу розчищенню своїх аеродромів і навіть узимку літали на колесах.
1 березня 1935 р. в Авіаційному корпусі було запроваджено нову організацію. Для взаємодії з трьома польовими арміями сформували три авіакрила. 3-тя штурмова група разом із 20-ю винищувальною увійшла до складу 3-го авіакрила (штаб – Барксдейл Філд, штат Луїзіана). В 1-му крилі (штаб у Марч Філд, штат Каліфорнія) сформували 17-ту штурмову групу (шляхом реорганізації 17-ї спостережної), але вона відразу отримувала нові штурмовики А-17. А 2-му крилу (штаб у Ленглі Філд, штат Вірджинія) поки довелося задовольнятися єдиною штурмовою ескадрильєю – 37-ю (у складі 8-ї винищувальної групи). Проте й у ній А-12 не експлуатувалися. Єдиною частиною, що отримала «Шрайки» поза 3-ю групою, стала 26-та штурмова ескадрилья на Гаваях (у складі 18-ї змішаної групи). У 1936 р. вона отримала 15 літаків А-12, знятих тоді з озброєння 3-ї штурмової групи.
До середини 1936 р. літаки А-12 були повністю виведені зі складу 3-ї групи. Окрім машин, відправлених на Гаваї, дев’ять «Шрайків» отримала Школа тактики Авіаційного корпусу на авіабазі Максвелл Філд (штат Алабама), десять машин на авіабазі Келлі Філд служили як літаки підвищеної льотної підготовки, а один був переданий до арсеналу в Еджвуді (замість списаного). У 1937 р. чотири А-12 з Максвелл Філд і один з Абердіна передали на Келлі Філд, а наступного року Школа тактики попрощалася з останньою п’ятіркою «Шрайків» – їх відправили для посилення «гавайської» ескадрильї. Разом із ними пішов і екземпляр з Еджвуда.
Також цікаво:
- Зброя української перемоги: Керовані авіабомби AASM/HAMMER
- “Дрон скидає гранату”, або як зганьбився Пентагон
Станом на 7 грудня 1941 р. на авіабазі Гікем Філд на Гаваях усе ще перебувало дев’ять А-12, але в боях, зрозуміло, вони вже участі не брали. Цікаво, що ця авіабаза отримала свою назву на честь полковника Гікема – командира 3-ї авіагрупи, який загинув 5 листопада 1934 р. у катастрофі А-12 (борт 33-250). На континентальній частині США «Шрайки» як навчальні посібники використовувалися до кінця 1942 р.
Експорт
Намагаючись зацікавити іноземних клієнтів, фірма «Кертісс» запропонувала експортну модифікацію «Шрайка». У 1936 р. 20 таких літаків (заводські номери 12155-12174, ціна за одиницю – $24328,45) продали Китаю. Штурмовики мали те ж озброєння, що й А-12, але оснащувалися потужнішими двигунами «Райт» SR-1820-F52 (злітна потужність – 890 к.с., максимальна тривала – 775 к.с.) та додатково несли аерофотоапарат.
Літаки надійшли на озброєння 9-ї авіагрупи, сформованої у Ханчжоу 16 серпня 1936 р. (до її складу входили 26-та і 27-ма ескадрильї). На початок війни з Японією (13 серпня 1937 р.) 9-та авіагрупа мала 18 «Шрайків». 13 серпня її перекинули із Сюйчана (провінція Хенань) до Цаое (пров. Чжецзян) під Шанхаєм. 15 серпня, коли китайські «Шрайки» готувалися до свого першого бойового вильоту на штурм японських військ, над аеродромом раптово з’явилися ворожі літаки. Льотчики 26-ї ескадрильї кинулися в бій. У запеклому повітряному бою п’ять «Шрайків» зазнали серйозних пошкоджень. Загинув льотчик Лю Вейцюань, заступник командира ескадрильї Тан Юаньлян та ще троє членів екіпажів штурмовиків були поранені. Перша бойова операція «Шрайків» виявилася зірваною. Китайське командування оголосило, що пілоти 26-ї ескадрильї збили чотири японські літаки (число власних втрат не називалося).
У наступні дні група продовжувала бойову роботу. 25 серпня вона отримала наказ завдати удару по ворожих кораблях в гирлі Янцзи. Оскільки бомби підвезти не встигли, вирішили атакувати лише кулеметами. Наліт мав для китайців трагічні наслідки: два «Шрайки» було збито (всі четверо членів екіпажів загинули), решта машин, що брали участь в операції, отримали серйозні пошкодження. Після цього 9-ту групу розформували «у зв’язку з помилковою тактикою» бойового застосування. Уцілілі «Шрайки» зосередили в 27-й ескадрильї. У вересні 1937 р. її включили до так званого «Допоміжного загону» і відправили на північ для участі в боях у провінції Шаньсі. Там і загубився слід останніх китайських «Шрайків».
Паралельно з виробництвом і освоєнням літаків А-12 у США йшли роботи зі створення штурмовиків з більш високими характеристиками. Про ці експерименти поговоримо наступного разу.
Також цікаво:
