У червні цього року зійшов зі сцени J-8 – перший спроєктований в КНР і взятий на озброєння реактивний винищувач. Шлях його до досконалості був довгий, але так і не завершений…
ЗМІСТ СТАТТІ:
Як усе починалось
До початку 1960-х років в КНР, спираючись на радянські ліцензії, було налагоджене виробництво реактивних винищувачів J-5 (МіГ-17) і J-6 (МіГ-19), готувався випуск J-7 (МіГ-21). Однак усі ці машини належали до легкого класу. В перспективній структурі ВПС Народно-визвольної армії Китаю мали бути і важкі винищувачі-перехоплювачі, призначені для боротьби зі швидкісними висотними цілями. Створення такої машини почалось у 1964 р. Оскільки до того часу стосунки з СРСР погіршились, довелось працювати самостійно – хоч і не без використання радянських технологій та напрацювань. Основними вимогами до нового літака стали висока швидкість, швидкопідйомність та стеля. Досягненню ж добрих маневрених якостей особлива увага не надавалась.
Літак, який вперше піднявся в повітря 5 липня 1969 р., отримав позначення J-8. Він дуже нагадував радянський експериментальний перехоплювач Е-152 конструкції А. Мікояна. Двомоторний літак мав носовий повітрозабірник із центральним конусом, в якому знаходилась антена РЛС. Трикутне в плані крило мало середнє розташування. Стабілізатор – стрілоподібний.
Доопрацювання J-8 тривало аж десять років. Дрібносерійний випуск нового перехоплювача почався тільки в другій половині 1979 р. Але навіть до того часу китайським фахівцям не вдалось створити РЛС, яка б забезпечувала всепогодне бойове застосування. Тому перші серійні J-8 виготовлялись у денному варіанті – дише з оптичним прицілом та радіолокаційним віддалеміром SR-4. Силова установка складалась з двох турбореактивних двигунів WP-7A (таких же, як і на одномоторному винищувачі J-7). Максимальна тяга двигуна становить 4400 кгс, форсажна – 6000 кгс. Озброєння літака включало дві 30-мм гармат «тип 30-1» з боєкомплектом по 200 снарядів та дві керовані ракети класу «повітря-повітря» PL-2 (копія радянської Р-13, у свою чергу, скопійованої з американської AIM-9B Sіdewinder). Виготовили лише невелику партію – близько 20 літаків J-8. У бойові полки вони не надходили, а служили тільки в навчальних центрах.
24 квітня 1981 р. здійснив перший політ удосконалений винищувач-перехоплювач J-8-I (альтернативне позначення – J-8A), призначений для всепогодного застосування. Серійний випуск цієї модифікації почався наступного року. J-8-I обладнаний РЛС SL-7A з дальністю дії до 40 км. Вбудоване озброєння складалося з однієї 23-мм двоствольної гармати «тип 23-3», підвісне – з чотирьох ракет класу «повітря-повітря» на підкрильних пілонах. Літак міг також нести підвісні паливні баки.
Винищувач J-8-I взяли на озброєння 27 липня 1985 р. Виготовили, відповідно до різних оцінок, від 50 до 150 винищувачів J-8-I. Вони надійшли на озброєння низки частин, у тому числі 1-го й 3-го винищувальних авіаполків 1-ї дивізії. З 1990 р. літаки J-8-I проходили модернізацію – на них встановлювали нову РЛС, пристрій попередження про радіолокаційне опромінення та ін. Модернізований варіант позначався J-8Е. В 1990-х рр. частину J-8-I переобладнали у розвідувальний варіант JZ-8. З них демонтували гармати, а у носовій частині фюзеляжу облаштували відсік для фотообладнання. Додатковий контейнер з аерофотоапаратами або з РЛС бічного огляду міг підвішуватись під фюзеляжем.
Читайте також:
- Кінець епохи: Завершення кар’єри американських AV-8B Harrier II
- Останні з могікан: Штурмовики A-4 Skyhawk в Аргентині та Бразилії
Радикальна переробка
Навіть модернізований J-8-I вже не відповідав вимогам часу. Однією з його органічних вад була конструкція носової частини фюзеляжу з лобовим повітрозабірником та центральним конусом, яка не дозволяла встановити потужну РЛС з великою антеною. Тому ще з квітня 1981 р. розроблявся радикально модернізований варіант J-8-II. Він отримав цілком перероблену носову частину: замість носового повітрозабірника облаштували два бічних, схожих за конструкцією до тих, що використовуються на МіГ-23. Від МіГ-23 був запозичений і складаний підфюзеляжний гребінь. Ці вдосконалення стали можливими завдяки прискіпливому вивченню китайськими інженерами кількох літаків МіГ-23, отриманих з Єгипту. Загалом конструкційна подібність J-8-I і J-8-II не перевищує 70%, що дозволяє розглядати J-8-II як новий літак, а не як просту модифікацію попереднього варіанту.
Зростання маси J-8-II зумовило необхідність підвищення потужності силової установки – літак отримав двигуни WP-13A-II тягою на форсажі по 6700 кгс. Винищувач обладнаний моноімпульсною РЛС SL-4A («тип 208») з дальністю дії 40 км. Вбудоване озброєння відповідає попередній моделі, підвісне включає чотири ракети «повітря-повітря» PL-5 або PL-8. Якщо перша була удосконаленим варіантом PL-2, то друга – ліцензійною копією ізраїльської Python 3, взятим на озброєння 1988 р. Обидві вони належали до ракет малої дальності, з інфрачервоними головками самонаведення.
Прототип J-8-II (J-8В) вперше піднявся в повітря 12 червня 1984 р., а у листопаді 1989 р. почались випробування варіанту J-8-IIВ. Щодо його обладнання й ракетного озброєння існують суттєві розходження. Російські джерела відзначають, що J-8-IIВ має РЛС SL-8A («тип 208А») з дальністю дії 70 км, здатну наводити на цілі керовані з напівактивною радіолокаційною ГСН. Американські ж, навпаки, стверджують, що озброєння цього винищувача складається лише з ракет малої дальності з інфрачервоною ГСН. Щодо вбудованого озброєння усі джерела одностайні: воно складається з однієї 23-мм двоствольної гармати.
Літак J-8B виготовлявся серійно і був офіційно взятий на озброєння ВПС КНР в грудні 1995 р. Його модифікація, призначена для морської авіації, отримала позначення J-8-IID (J-8D). Вона відрізняється наявністю системи дозаправки паливом в повітрі (із Г-подібною штангою паливоприймача, встановленою справа від кабіни пілота) і удосконаленим радіонавігаційним обладнанням. Прототип J-8D розпочав випробування 21 листопада 1990 р. Вважається, що виготовили лише близько дюжини таких літаків.
Читайте також:
- Останній торпедоносець: Аргентинський експеримент з IA-58 Pucará
- Старий воїн готовий до бою: Все про пакистанські «Міражі»
Звернімось до закордону
Незважаючи на суттєве покращення бойових якостей J-8-IIВ порівняно з J-8-I, цей літак відповідав рівню розвитку авіатехніки та бортової електроніки початку 1960-х років. Щоб скоротити технологічний розрив з передовими західними країнами, уряд КНР в серпні 1987 р. уклав угоду зі США про створення варіанту J-8-II з американським БРЕО, зокрема, багатофункціональним радаром AN/APG-66(V). В березні 1989 р. два таких винищувачі прибули до США, де почалось їх переобладнання. Всього ж передбачалось модернізувати 50 винищувачів. Але влітку 1989 р., після розгону студентської демонстрації в Пекіні, реалізація програми, відомої під назвою Peace Pearl, була припинена американською стороною.
Після відмови американців від співробітництва, КНР звернулась до Росії та Ізраїлю. Результатом стало створення літака J-8-III (J-8C) з двигунами WP-14, багатоімпульсним радаром, створеним на основі ізраїльської РЛС EL/M-2035, а також електродистанційною системою управління (відпрацьованою на експериментальному літакові J-8-IIАСТ, який випробовувався з 1988 р.). Перший політ J-8-III відбувся 12 грудня 1993 р., проте невдовзі прототип розбився і програму припинили. Однак низка нововведень, впроваджених на J-8-III, була застосована на наступній серійній модифікації – J-8F.
У ХХІ столітті
Винищувач J-8F розпочав випробування в 2000 р. і був взятий на озброєння три роки по тому. Літак обладнаний ТРДФ WP-13В-II, системою дозаправки в польоті і РЛС «тип 1492», а до складу озброєння включені ракети «повітря-повітря» середньої дальності PL-12 (власна розробка, аналог американської AIM-120 AMRAAM чи радянської Р-77) з активною радіолокаційною ГСН. Частину літаків виготовили в розвідувальному варіанті JZ-8F. До рівня J-8F модернізували і флотські J-8D (позначаються J-8DF). Дещо простішим (і більш масовим) є варіант J-8H, який випробовувався з 1998 р. Він має двигуни WP-13В (тяга на форсажі 7000 кгс) і РЛС «тип 1471», а також може застосовувати ракети середньої дальності Р-27 і PL-11 з напівактивною радіолокаційною ГСН (PL-11 – це копія італійської Aspide, у свою чергу створеної на основі американської AIM-7 Sparrow).
Для експорту пропонувалась модифікація F-8-IIM. Її перший варіант вийшов на випробування 31 березня 1996 р. Літак обладнувався ТРДФ WP-13В і російською РЛС «Жук-8II». До складу озброєння входили ракети середньої дальності Р-27Р. З 2004 р. потенційним покупцям пропонувався новий варіант F-8-IIM, вже з китайським БРЕО. Однак жодна країна так і не придбала ці літаки. Не були взяті на озброєння ВПС КНР ще дві модифікації: J-8G, призначена для прориву ППО і озброєна двома протирадіолокаційними ракетами YJ-91, а також J-8T – винищувач з новим радаром JL-10 і двигунами WS-12.
Станом на 2010 р. в складі ВПС КНР служило близько 260 літаків J-8, ще 50 знаходилось на озброєнні авіації ВМФ. У наступні роки ця кількість суттєво скоротилась. У 2016 р. у ВПС лишалось 144 винищувачі (24 J-8B, 24 J-8F та 96 J-8Н) і 32-48 розвідників (від восьми до 24-х JZ-8 і 24 JZ-8F). Ще 24 J-8Н служило в морській авіації. У 2023 р. у ПС КНР лишалось тільки 30 винищувачів J-8F/J-8Н і до 48 розвідників, переобладнаних з винищувачів. Кількість J-8 в авіації ВМС лишалась незмінною – 24.
Винищувачі J-8 брали участь в низці інцидентів з літаками, які наближались до китайського повітряного простору. Найбільш відомим став випадок 1 квітня 2001 р., коли винищувач J-8D поблизу острова Хайнань зіткнувся в повітрі з американським літаком радіотехнічної розвідки ЕР-3Е. Пілот винищувача зумів катапультуватись, але загинув. Американський же літак здійснив вимушену посадку на о. Хайнань і був повернутий тільки через три місяці.
Незважаючи на тривале доопрацювання, винищувач J-8 так і не вдалось «підігнати» до рівня 4-ї генерації. На початку ХХІ століття він був анахронізмом з попередньої епохи – «чистим» винищувачем-перехоплювачем, здатним уражати тільки повітряні цілі, до того ж, із морально застарілою бортовою електронікою та силовою установкою.
Читайте також:
