Паралельно з виробництвом і освоєнням серійних штурмовиків А-12, армійська авіація США випробовувала кілька інших взірців, які на озброєння не були взяті, але заслуговують на увагу.
Також цікаво:
- Американські штурмовики, частина 1: Початок шляху
- Американські штурмовики, частина 2: Альтернативні проєкти початку 1920-х років
- Американські штурмовики, частина 3: Перші серійні варіанти
- Американські штурмовики, частина 4: На порозі 1930-х
- Американські штурмовики, частина 5: Серійні А-12 «Шрайк»
ЗМІСТ СТАТТІ:
Consolidated А-11
У 1930-1931 рр. спільними зусиллями компаній Lockheed і Detroit Aircraft під керівництвом Роберта Дж. Вудса з власної ініціативи був створений двомісний одномоторний винищувач-моноплан. Розробка велася на базі швидкісного пасажирського літака Lockheed Altair – одного з перших аеропланів із шасі, яке повністю ховалось в польоті. Мисливець майже без змін зберіг дерев’яне крило від Altair, але отримав новий металевий фюзеляж. Машину обладнали двигуном Curtiss V-1570-23 (600 к. с.) і озброїли трьома кулеметами: 12,7-мм і 7,62-мм синхронних, а також 7,62-мм турельного. Прототип випробовувався військовими під позначенням ХР-900, а коли у вересні 1931 р. він був викуплений Авіаційним корпусом у компанії, йому присвоїли нове позначення YP-24 і номер 32-320.
Результати випробувань виявилися вельми вражаючими: YP-24 значно перевершував не лише свого конкурента – двомісного винищувача-біплана Berliner-Joyce P-16 (PB-1), але й Boeing P-6E – основного одномісного винищувача Авіаційного корпусу. Натхнені цими результатами, військові замовили передсерійну партію з 9 екземплярів. У неї, поряд із 5 винищувачами Y1P-24, увійшли й 4 штурмовики Y1A-9. Останні відрізнялися від мисливців посиленим наступальним стрілецьким озброєнням (чотири кулемети замість двох), можливістю підвіски невеликих бомб, а також застосуванням іншої модифікації Conqueror – V-1570-27, оптимізованої для роботи на малих висотах.
Але цей контракт не був реалізований через низку неприємностей. Спершу 19 жовтня 1931 р. розбився прототип YP-24. Вісім днів по тому збанкрутувала компанія Detroit Aircraft, а в червні 1932 р. жертвою Великої депресії стала й Lockheed. Щоправда, уже через п’ять днів після банкрутства остання відновила свою діяльність (знайшлися інвестори), але конструктор YP-24 Роберт Вудс ще до того знайшов нову роботу в компанії Consolidated. Тут він продовжив удосконалення конструкції YP-24. Новий літак отримав металеве крило замість дерев’яного, а також більш обтічні аеродинамічні форми. У березні 1932 р. Авіаційний корпус замовив два прототипи нового винищувача, присвоївши йому позначення Y1P-25, але незабаром контракт був змінений – тепер одну з машин слід було побудувати у штурмовому варіанті Y1A-11.
Машина відрізнялася від винищувальної модифікації відсутністю турбокомпресора двигуна, посиленим озброєнням (п’ять 7,62-мм кулеметів, включно з турельним) і можливістю підвіски на підкрилових тримачах бомб загальною масою до 400 фунтів (181,5 кг). Прототип Y1A-11 (борт 32-322) вперше піднявся в повітря у грудні 1932 р., а вже 5 січня 1933 р. його передали замовнику для подальших випробувань. На жаль, його кар’єра виявилася короткою: вже 20 січня Y1A-11 розбився. Тижнем раніше в катастрофі було втрачено і Y1P-25.
Однак розслідування обох катастроф показало, що їх причинами не були конструктивні недоліки, і 1 березня 1933 р. компанія отримала нові замовлення – на чотири винищувачі Р-30 і чотири штурмовики А-11. Ці літаки отримали посилений фюзеляж, дволопатевий гвинт замість трилопатевого, а також спрощений механізм прибирання-випуску шасі. Штурмовик, що отримав фірмове позначення Model 27, обладнувався двигуном V-1570-59 потужністю 675 к. с. (на винищувачі стояв мотор V-1570-57 – такої ж потужності, але з кращими за рахунок турбокомпресора висотними характеристиками). Озброєння А-11 складалося з п’яти 7,62-мм кулеметів (двох синхронних, двох крилових і одного турельного), а на зовнішніх вузлах можна було підвісити бомби загальною масою 220 кг.
Четвірка літаків А-11, що отримали військові номери з 33-208 по 33-211, використовувалася для різноманітних випробувань. Ці літаки були своєрідним етапом для Авіаційного корпусу – вони стали першими американськими штурмовиками з шасі, яке прибиралось. Однак великого замовлення на А-11 не видали. Причиною став двигун рідинного охолодження – військові вважали його не надто придатним для штурмовика. Один із А-11 передали у розпорядження компанії Allison для випробувань нового двигуна XV-1710-7. Цей екземпляр отримав позначення XA-11.
Curtiss XA-14/A-18
У 1934 р., паралельно з початком розробки інноваційного винищувача Model 75 (що дав початок родині P-36/P-40 та цілій низці експортних модифікацій), конструктори Curtiss розпочали проєктування нового штурмовика Model 76. Літак, названий Shrike II, розглядався як потенційна заміна для штурмовиків А-8/А-12.
На відміну від штурмовиків попередньої генерації, для Model 76 обрали двомоторну схему. Підсумком розробки став досить компактний моноплан чистих аеродинамічних форм із шасі, що ховалось в польоті. Конструкція планера була цілком металева, обшивка – дюралева, за винятком обтягнутих полотном рулів, елеронів і частково крила (за заднім лонжероном). Екіпаж, як і на одномоторних штурмовиках, складався з двох осіб, аналогічним було й стрілецьке озброєння – п’ять 7,62-мм кулеметів Browning (чотири у носовій частині фюзеляжу та один на верхній рухомій установці). Маса бомбового навантаження, розміщеного у фюзеляжному бомбовідсіку, становила 272 кг (двадцять 13,6-кг осколкових бомб). Основні стійки шасі ховалися назад у мотогондоли, причому у прибраному положенні колеса частково виступали назовні (це мало гарантувати безпеку у разі вимушеної посадки з прибраним шасі).
Прототип Model 76 будувався на кошти компанії, тому спершу отримав не військовий номер, а цивільну реєстрацію експериментального літака – NХ15314 (заводський №11922). Машина, що вперше піднялася в повітря у вересні 1935 р., була обладнана 14-циліндровими двигунами Wright XR-1510 потужністю 780 к. с. із дволопатевими металевими гвинтами Curtiss з фіксованими положеннями (двопозиційними). Згодом літак отримав нові 9-циліндрові мотори Wright R-1670-5 потужністю 775 к. с. із трилопатевими гвинтами змінного кроку. У такому вигляді прототип був придбаний Авіаційним корпусом, отримав позначення ХА-14 і номер 36-146. Літак використовувався для різних випробувань (зокрема, на ньому випробовували 37-мм гармату) і був списаний у серпні 1938 р., налітавши всього 158 годин.
Результати випробувань ХА-14 задовольнили військових, і ті в липні 1936 р. замовили 13 передсерійних літаків Y1A-18 (Model 76A) за ціною 104 640 доларів за одиницю. Від ХА-14 вони відрізнялися насамперед силовою установкою – двигунами Wright R-1820-47 (850 к. с.) із трилопатевими гвинтами змінного кроку. Капоти замість круглого перерізу стали овальними. Від фюзеляжного бомбовідсіку відмовилися, обладнавши два невеликі бомбовідсіки у кореневих частинах крила. Також з’явилася можливість підвіски бомб на зовнішні тримачі під крилом. Максимальна маса бомбового навантаження досягала 600 фунтів (272 кг): 400 фунтів у бомбовідсіках і 200 – на зовнішній підвісці. Стрілецьке озброєння й склад екіпажу відповідали ХА-14.
Партія Y1A-18 була здана влітку 1937 р. Літаки отримали військові номери від 37-52 до 37-64 (заводські – від 12187 до 12199). Для дослідної експлуатації у військах їх передали в 8-му ескадрилью 3-ї штурмової групи. Літаки з позначенням, зміненим на А-18, усе ще перебували в строю у вересні 1939 р., коли в Європі спалахнула війна. Але в 1940 р. їх передали 15-й, 16-й і 24-й легким бомбардувальним ескадрильям для використання як навчальних.
Наприкінці листопада 1941 р. чотири А-18 увійшли до складу Карибського командування на авіабазі Олбрук Філд (штат Флорида). Три з них передали штабній ескадрильї 12-го винищувального крила, а четвертий – штабній ескадрильї 6-го бомбардувального командування. До грудня 1942 р. у льотному стані залишалися три А-18: один використовувався як буксирувальник мішеней, а ще два служили у 108-й розвідувальній ескадрильї. Ця частина дислокувалася в Говард Філд (зона Панамського каналу) і займалася патрулюванням підходів до Панамського каналу. Один із «панамських» А-18 (борт 37-61) 22 лютого 1943 р. при посадці в Говард Філд отримав пошкодження, після чого його використовували як джерело запчастин для другої машини (37-56), що експлуатувалася ще кілька місяців.
Літак Shrike II не будувався масово – він програв конкуренцію більш досконалому Douglas A-20. Не мали успіху й спроби зацікавити іноземних замовників, для яких пропонувалася Model 76B з моторами Pratt & Whitney R-1830 потужністю 1200 к. с. і бронюванням (яке повністю бракувало на А-18). Таким чином, Y1A-18 стали останніми двомоторними бойовими літаками, побудованими компанією Curtiss.
Достатньо передові за конструкцією штурмовики А-11 і А-18 не здобули комерційного успіху. На перший погляд може видатись парадоксом, але значно успішнішими стали штурмовики, створені на основі швидкісних цивільних літаків. Про них і поговоримо наступного разу.
Читайте також:
