Сьогодні поговоримо про легендарні американські крилаті ракети Tomahawk, які знову опинилися в епіцентрі обговорень і дискусій.
ЗМІСТ СТАТТІ:
Україна потребує далекобійних ракет
Проблема протидії ударам російської авіації з віддалених районів стає все більш актуальною. Бомбардувальники дальньої авіації РФ регулярно завдають ударів по Україні, запускаючи ракети з повітряного простору над Каспійським морем – поза межами досяжності більшості українських засобів протиповітряної оборони. Це створює ситуацію, коли Україна фактично не має можливості завчасно нейтралізувати загрозу.
У цьому контексті далекобійні крилаті ракети стають критично важливим елементом оборонної стратегії. Одним із найбільш реалістичних варіантів є американські дозвукові крилаті ракети Tomahawk. Вони здатні завдавати високоточних ударів на відстані понад тисячу кілометрів, що дозволило б Україні знищувати пускові платформи та авіабази ще до застосування зброї проти українських міст.
Нещодавно віце-президент США Джей Ді Венс заявив, що адміністрація Дональда Трампа розглядає можливість постачання Tomahawk через механізми НАТО. За його словами, “ми аналізуємо всі варіанти, і остаточне рішення залишатиметься за президентом Трампом”. Ця заява прозвучала невипадково – напередодні, 23 вересня, на полях Генасамблеї ООН, Володимир Зеленський особисто звернувся до Трампа з проханням надати далекобійну зброю для ураження стратегічних цілей на території росії.
Очевидно, що подібні коментарі стали каталізатором активної дискусії як у політичних, так і у військових колах. Питання постачання Tomahawk виходить далеко за межі символіки – воно стосується реальної зміни балансу сил у війні. Адже можливість України завдавати ударів в глибину російської території потенційно знижує ефективність кремлівської стратегії масованих авіаційних атак та може змусити Москву переглядати плани застосування дальньої авіації.
Таким чином, мова йде не лише про черговий транш військової допомоги, а про якісне посилення оборонних можливостей України. І саме тому навколо Tomahawk точаться такі жваві суперечки – адже їх поява в арсеналі ЗСУ здатна змінити характер війни. Давайте у всьому розбиратись.
Також цікаво: Інерційна система навігації: Принцип роботи, переваги та недоліки
Історія розробки Tomahawk
Розробка крилатої ракети нового покоління для ВМС США почалася на початку 1970-х не лише через технічний інтерес, а переважно з огляду на зовнішньополітичні реалії. У 1972 році США і СРСР підписали договір ОСВ-I, який фактично “заморозив” параметри стратегічних ядерних сил – зокрема кількість підводних ракетоносців і їхніх балістичних ракет. Для американців це означало жорсткі обмеження на кількість та розгортання підводних балістичних систем. Водночас договір не зачіпав крилаті ракети – аспект, на якому наполягала радянська сторона. Саме ця пролука створила стимул для американської військово-морської доктрини: якщо стратегічні балістичні системи обмежені, потрібно розвивати інші засоби проєкції сили з моря – високо точні, дальні і гнучкі за застосуванням.
Обмеження ОСВ-I створили для США мотив “перенести” ударну ефективність у класи зброї, що не підпадають під договірні заборони. Крилаті ракети з автономною навігацією та здатністю летіти на низьких висотах відповідали цій вимозі. Вони дозволяли вражати важливі цілі на значній глибині противника без ескалації, притаманної застосуванню стратегічних балістичних ракет.
Прогрес у навігаційних системах, авіоніці та турбореактивних двигунах на початку 1970-х зробив реалістичною ідею дозвукової крилатої ракети, що летить над рельєфом. Ключова технічна вимога – забезпечити навігацію з похибкою на порядок десятків метрів протягом тривалого польоту, щоб ракета могла безпечно і точно маневрувати на малій висоті. Це вимагало синтезу інерційних систем (INS), террейн-корреляційних алгоритмів (TERCOM) та пізніше – супутникової навігації (GPS/DMAC).
Ініціативи щодо морської крилатої ракети значною мірою зосередилися в Applied Physics Laboratory (Johns Hopkins APL), де в 1970-х сформували концепцію модульної ракети з турбореактивним двигуном і складною навігацією. Після успішних прототипних розробок флот активізував програму. У 1974 році відбулися ранні випробування, а в 1976 році General Dynamics отримала контракт як головний підрядник. Перші польоти у 1976 році підтвердили життєздатність концепції й заклали фундамент для серійного розвитку.
Виробничі ролі еволюціонували разом із ринком оборонної промисловості. Початково головним виробником була General Dynamics; у 1990-х відбулися кілька передач контрактів – McDonnell Douglas (1992–1994), Hughes Aircraft (1994) і, зрештою, інтеграція підрозділів у Raytheon, який з кінця 1990-х став ключовим постачальником модернізованих версій. Ці корпоративні зміни впливали не лише на виробничі потужності, а й на напрями фінансування оновлень і інтеграції нових технологій.
Також цікаво: Зброя української перемоги: Важка крилата ракета “Фламінго”
Вступ на озброєння й перше бойове використання
Ракета Tomahawk була прийнята на озброєння на початку 1980-х (офіційно – з 1983 року) і вперше масово продемонструвала свої бойові можливості під час війни у Перській затоці 1991 року. Там ракети підтвердили здатність завдавати точкових ударів по інфраструктурним та укріпленим цілям на значній відстані, що змінило уявлення про застосування далекого високоточного вогню у сучасних конфліктах.
Початковий дизайн опирався на турбореактивний двигун Williams F107 і комбінацію INS/TERCOM. Подальші покоління додали GPS-навігацію, DSMAC (систему кореляції за образами), вдосконалені бойові частини та можливості повторного переналаштування цілей у польоті. Основні етапи модернізації під умовними позначками Block III → Block IV (Tactical Tomahawk) → Block V відобразили перехід від статичних ударних можливостей до гнучкої платформи здатної вражати динамічні цілі, координуватися з розвідданими та працювати в більш насиченому електронному середовищі.
Tomahawk швидко вийшла за межі чисто технічного засобу. Її застосування або погроза застосування стали інструментом дипломатичного сигналу й політичного тиску. Сьогодні, після багатьох модернізацій і бойових випробувань, платформа залишається важливою частиною арсеналу США й союзників, а Raytheon – головним індустріальним опікуном її виробництва й оновлення.
Також цікаво: Все про безпілотник-перехоплювач BLAZE від латвійської компанії Origin Robotics
Варіанти крилатої ракети Tomahawk TLAM (BGM/UGM-109)
Крилаті ракети сімейства Tomahawk пройшли еволюцію від стратегічного ядерного засобу стримування до високоточної багатоцільової платформи далекого радіусу дії. Кожна модифікація відображає зміну пріоритетів – від масового ураження до точних ефективних ударів у складному радіоелектронному та протиповітряному середовищі.
- Tomahawk BGM-109A (TLAM-N): Оригінальний варіант, створений на початку 1980-х як носій ядерної боєголовки W80. TLAM-N мав стратегічну дальність, що дозволяла здійснювати удари глибоко по тилах противника, і був частиною холодновоєнної концепції морського стримування. До його сильних сторін належала далека дальність і здатність забезпечувати швидкий, непередбачуваний удар з моря; до слабких – політичні ризики ескалації та висока уразливість до кібератак і перешкод у навігаційному середовищі того часу. TLAM-N була виведена з експлуатації як частина ініціатив зі скорочення ядерних арсеналів і переходу до звичайних високоточних систем.
- Tomahawk BGM-109C (TLAM-C): Унітарний (фугасний) варіант, що з’явився у 1980-х і орієнтувався на ураження важливих об’єктів – інфраструктури, командних пунктів, аеродромів. Приблизна маса бойової частини (~450 кг) дозволяла поєднувати високу проникаючу здатність із точністю наведення. TLAM-C стала однією з ключових частин оперативних ударів у конфліктах кінця XX – початку XXI століття завдяки здатності завдавати точних одночасних ударів з моря з мінімальною потребою в повітряній підтримці.
- TomahawkBGM-109D (TLAM-D): Спеціалізований варіант із суббоєприпасами (кластерна конфігурація) для ураження розосереджених або рухомих цілей – скупчень особового складу, автоколон, легких ППО. TLAM-D надавала оперативникам інструмент для створення широких зон ураження без залучення авіації для послідовних бомбардувань. Однак застосування суббоєприпасів містило етичні та гуманітарні ризики (нерозірвані боєприпаси), що зумовило обмеження їхнього використання у деяких юрисдикціях.
- TomahawkBGM-109E (TLAM-E, “Block III”): Модифікація 1990-х, яка позначила перехід до інтегрованих навігаційних систем: поєднання INS і GPS, покращена бортова обробка даних і можливість перегляду цілей у польоті. TLAM-E зберігала фугасну бойову частину TLAM-C, однак суттєво підвищила оперативну гнучкість за рахунок двостороннього каналу зв’язку та можливостей перенацілювання. Це дозволило адаптувати удари до змінної обстановки на поле бою та зменшити ризик ураження цивільних чи неправильно ідентифікованих цілей.
- TomahawkBGM-109 Block IV (тактичний “Tomahawk”): Block IV, впроваджений на рубежі 2000-х, консолідував модернізації з акцентом на мережеву взаємодію та економію пального. Ключові зміни: двосторонній канал для оновлення завдань у реальному часі, можливість коригувати маршрут і цілю під час польоту, підвищена надійність навігації та оцінка пошкоджень після виконання удару. Дальність експлуатаційно зросла до приблизно 1600 км завдяки покращеній паливній ефективності. Block IV зробив «Томагавк» набагато гнучкішим інструментом оперативного рівня ураганних високоточних ударів.
- Tomahawk BGM-109 Block V (“Advanced Tomahawk”): Найновіший рівень модернізації, реалізований на початку 2020-х, зосереджений на виживаності в умовах сучасних систем ППО та ролі ураження морських рухомих цілей. Block V підвищує дальність (>1800 км у заявлених конфігураціях), інтегрує удосконалені алгоритми протидії перешкодам, покращену автономну обробку даних і датчики для розпізнавання цілей на морі. Модульна архітектура дозволяє конфігурувати бойову частину й датчики під конкретні завдання, що робить платформу багатоцільовою – від ураження стаціонарної інфраструктури до боротьби з надводними силами противника.
Еволюція “Томагавка” – це історія трансформації від ядерного стримування до точного, мережево-керованого інструменту проєкції сили з моря. Сучасні модифікації (Block IV/V) роблять його корисним для тактичних і оперативних ударів у багатьох сценаріях: від руйнування критичної інфраструктури до ураження рухомих морських цілей. Проте для ефективного використання потрібна сильна інтеграція з розвідкою, засобами розвідки-наведення та стійкими каналами зв’язку – без цього переваги Tomahawk значно зменшуються.
Також цікаво: Зброя української перемоги: Сучасні далекобійні ракети ERAM
Конструктивні особливості Tomahawk
Крилата ракета Tomahawk поєднує інженерні рішення, спрямовані на підвищення точності ураження та виживаності в умовах сучасного ППО. Конструктивно це компактна аеродинамічно оптимізована платформа з циліндричним корпусом, виготовленим із легких композитних матеріалів – баланс між міцністю та масою тут визначає як дальність, так і навантаження корисної маси. Застосування композитів зменшує вагу й теплову інерцію, що корелює з меншою інфрачервоною помітністю в деяких режимах польоту, але одночасно накладає вимоги до технології виробництва й обслуговування.
Механізм складання крил і хвостових стабілізаторів дає дві практичні переваги: компактність для розміщення в універсальних пускових осередках (VLS) і торпедних апаратах, а також здатність розгортатися в польоті для забезпечення аеродинамічної ефективності. Однак така складна механіка збільшує число потенційних відмовних елементів і вимагає суворого контролю якості та технічного обслуговування.
Тактичні характеристики ракети визначаються низьким радіолокаційним перерізом і профілем польоту з рельєфним слідом. Це знижує ймовірність раннього виявлення супротивником і підвищує шанси прориву через багато рівнів ППО. Пілотований на малій висоті політ у поєднанні з інерційними та супутниковими навігаційними системами, а також інерційно-оптичними або картографічними корекціями, забезпечує високу точність враження стаціонарних і захищених цілей. Проте ефективність такого підходу залежить від наявності GPS/GLONASS/Galileo-послуг або відстійних навігаційних рішень у разі їх заглушення – отже, питання стійкості до радіоелектронної боротьби залишається критичним.
Габарити ракети (приблизна довжина ~6,25 м з прискорювачем та діаметр ~0,52 м) відображають компроміс між запасом палива (дальність), корисним навантаженням (тип/потужність боєголовки) та сумісністю з платформами (надводні кораблі, підводні човни, наземні пускові установки). Така геометрія робить ракету прийнятною для широкого спектра носіїв, але одночасно встановлює обмеження на максимальну дальність і енергетичну ефективність маршової схеми.
З експлуатаційної точки зору, сильні сторони платформи – висока точність, можливість глибокого проникнення в зони ППО противника та сумісність із існуючою інфраструктурою пуску. Обмеження включають чутливість до заходів РЕБ, залежність від якісної розвідданих і картографії для профілювання маршруту, а також вартість одиниці при масованому застосуванні. Крім того, складна механіка розгортання і високі вимоги до матеріалів підвищують вартість технічного обслуговування та логістики.
Також цікаво: Подушки безпеки для літаків? Це реально можливо
Боєголовка
Крилата ракета “Томагавк” призначена для високоточних ударів по ключових об’єктах глибоко у ворожому тилу і є критично важливим інструментом сучасної морської війни. Її робоча дальність дозволяє кораблям і підводним човнам діяти за межами досяжності більшості засобів ППО противника, водночас завдаючи прицільних і руйнівних ударів по стратегічній інфраструктурі.
Основні цілі – центри командування і управління, радіолокаційні станції, аеродроми та укріплені об’єкти. Застосування Tomahawk орієнтоване на усунення критичних вузлів бойової системи противника з мінімальними побічними втратами. Така здатність виконувати завдання глибокого проникнення робить ракету ефективним засобом як для превентивних ударів, так і для “хірургічних” операцій, що підривають оперативні можливості супротивника.
Бойова частина ракети модульна, що дозволяє адаптувати її під конкретні вимоги місії. Унітарна фугасна боєголовка застосовується проти укріплень і критичних інженерних споруд. Вона забезпечує локалізований високий імпульс руйнування, необхідний для знищення бункерів і зміцнених об’єктів. Для ураження широких цільових районів доступні варіанти зі суббоєприпасами, які розсіюють множинні фрагменти по значній площі, ефективно нейтралізуючи скупчення живої сили чи техніки. Окремі варіанти з проникаючими боєголовками розроблені для боротьби з глибоко закопаними або особливо стійкими підземними комплексами.
Ядерний варіант Tomahawk стояв на озброєнні наприкінці холодної війни і був виведений з експлуатації в рамках політики скорочення тактичних морських ядерних засобів. Офіційні та аналітичні джерела фіксують, що програма TLAM‑N була виведена з експлуатації у період приблизно 2010–2013 років (з підтвердженнями від військово‑морських інструкцій і незалежних аналітиків). Це стало частиною ширшої політики зниження неналежних або надмірно ризикових нефронтальних ядерних систем у складі ВМС США. Цей варіант Tomahawk мав ядерну боєголовку типу W80. Вона має режим змінної потужності («dial‑a‑yield»), тобто дозволяє вибирати між низьким і вищим рівнем вибухової потужності. У відкритих джерелах зазвичай згадуються два кінцеві режими потужності (один – у кілька кілотонн, інший – порядку сотень кілотонн. Цей набір параметрів робив Tomahawk BGM-109A TLAM-N універсальним інструментом для оперативно‑тактичного та оперативно‑стратегічного ядерного стримування.
Tomahawk – універсальний тактичний інструмент: його дальність і точність дають змогу впливати на критичну інфраструктуру противника з віддалених платформ, а модульність бойових частин забезпечує гнучкість застосування залежно від типу цільової задачі.
Також цікаво: Чому на літаках округлі ілюмінатори
Двигун ракети Tomahawk
Рухова установка крилатої ракети Tomahawk має двоступеневу архітектуру: твердопаливний прискорювач для забезпечення початкової тяги під час пуску та турбовентиляторний маршовий двигун Williams F107-WR-402, що працює під час основного етапу польоту. Така конструкція поєднує короткочасну високу тягу для відриву зі стартової платформи з паливною економічністю й ефективністю на крейсерському етапі, коли маршовий двигун працює у витратному режимі, оптимізованому для тривалого польоту. Прискорювач виконує функцію лише на початковому відрізку траєкторії і скидається після виходу ракети у фазу маршового польоту, що знижує масу та покращує аеродинаміку на подальших етапах.
Крейсерська швидкість – дозвукова, близько 880 км/год (≈0,75 Маха) – відображає компроміс між швидкістю й економічністю: помірна швидкість зменшує питомі витрати палива турбовентиляторного двигуна, подовжуючи радіус дії, тоді як субзвуковий режим полегшує вирішення завдань точного наведення на довгі дистанції. Одночасно низьковисотний профіль польоту зменшує ймовірність виявлення та ускладнює перехоплення традиційними системами ППО, але підвищує потребу у високоінерційних або супутниково-інерційних системах навігації для компенсації перешкод і рельєфу.
Дальність дії змінюється в залежності від модифікації: у попередніх версіях вона досягала приблизно 1600 км, тоді як останній варіант Block V заявлено з дальністю понад 1800 км,. Тепер про 2500 км, про які дехто каже. Так, деякі модифікації для запуску з кораблів мали приблизну дальність, але сучасні Block IV та Block V обмежені параметрами в 1600-1800 км. Все одно це розширення оперативного радіусу підсилює здатність вражати стратегічні цілі, розташовані далеко в глибину території противника, з запускових позицій, що перебувають у відносній безпеці за лінією фронту або з морських платформ. Проте реальна ефективна дальність в бойових умовах залежить від профілю польоту, корисного навантаження, маневрувань для ухилення від ППО та доступності навігаційних супутникових сигналів.
Також цікаво: Чому в пасажирських літаках немає парашутів
З чого можна запускати Tomahawk?
За способом запуску та тактичною роллю ці ракети використовують різні носії. Перший і найпоширеніший спосіб запуску – з поверхневих установок військових кораблів. На сучасних есмінцях і крейсерах США Tomahawk встановлюють у вертикальні пускові комірки (наприклад, відомі модульні VLS типу Mk-41). Ракета поміщається в клітку або капсулу всередині вертикального пускового модуля і стартує вертикально, після чого розгортає двигун і маневрує до цілі. До того ж у минулому деякі кораблі використовували так звані “Armored Box Launchers” – окремі запуски-контейнери, які фізично встановлювалися на палубі, але ці системи значною мірою виведені з експлуатації або замінені на модульні VLS.
Другий важливий спосіб – запуск із підводних човнів. Існує підводна версія ракети, призначена для старту з підводних носіїв. Такі ракети можуть виходити через торпедні апарати калібру близько 533 мм або через вертикальні камери/модулі, якщо підводний човен їх має. У варіантах, що використовувалися на деяких сучасних підводних човнах великого тоннажу або на модернізованих боєвих підрозділах (наприклад перетворених стратегічних підводних човнів), встановлювалися спеціальні місткості або вертикальні пускові секції для великої кількості таких крилатих ракет, що значно розширювало їхні можливості ураження наземних цілей.
Третій варіант – наземні або транспортні пускові установки. Хоча морський запуск історично – найпоширеніший, для деяких модифікацій і в окремих експортних чи експериментальних рішеннях розробляли наземні пускові контейнери або напівпристосовані транспортно-експлуатаційні платформи (TEL-подібні рішення). Тобто, ракети Tomahawk можна запускати і з наземних платформ (від великих TEL-подібних платформ типу Typhon до компактних і мобільних HMMWV) і, звісно, з літаків.
Також цікаво: Все про турецький БПЛА Bayraktar Kizilelma: Історія розробки та перспективи
Система наведення
Система наведення крилатої ракети «Томагавк» побудована як багаторівнева архітектура, яка інтегрує різні технології для досягнення максимальної точності, автономності та живучості в умовах сучасного поля бою. Базовим елементом виступає інерціальна навігаційна система (INS), яка забезпечує безперервне відстеження положення ракети від моменту старту. Проте, з огляду на обмеження INS щодо накопичення похибок на великих дистанціях, її функціонування посилюється супутниковою навігацією GPS. Завдяки цьому поєднанню «Томагавк» здатен долати тисячі кілометрів, зберігаючи стабільність траєкторії та мінімізуючи відхилення від заданого маршруту.
Ключовою особливістю ракети є застосування системи TERCOM (Terrain Contour Matching). Вона використовує попередньо завантажені цифрові карти рельєфу, зіставляючи їх з даними бортового радіовисотоміра в режимі реального часу. Такий підхід дозволяє не лише підвищувати точність, але й прокладати маршрути на надмалих висотах, що ускладнює виявлення ракети противником та збільшує ймовірність подолання систем ППО.
На завершальному етапі польоту активується DSMAC (Digital Scene-Matching Area Correlator). Ця система використовує оптичні сенсори для отримання зображень місцевості й зіставляє їх з еталонними знімками цілі, завантаженими до польоту. Завдяки цьому «Томагавк» здатен здійснювати високоточні ураження навіть у складних умовах, де сигнали GPS можуть бути заглушені або спотворені засобами РЕБ.
Найновіші модифікації, зокрема Block IV та Block V, отримали принципово новий елемент – двосторонній канал передачі даних. Це забезпечує можливість перенацілювання ракети під час польоту, оновлення даних про обстановку та корекцію завдання відповідно до змін у тактичній ситуації. Така функція робить «Томагавк» не просто засобом ураження статичних об’єктів, а гнучким інструментом ураження динамічних і навіть рухомих цілей.
Таким чином, система наведення «Томагавка» являє собою синтез класичних та високотехнологічних рішень: від інерціальної навігації та рельєфної кореляції до сучасних цифрових алгоритмів обробки зображень і каналів зв’язку реального часу. Це робить ракету ефективним і живучим засобом стратегічного удару, здатним адаптуватися до умов, у яких традиційні системи наведення швидко втрачають ефективність.
Також цікаво: Все про проєкт літака-заправника NGAS та його перспективи
Технічні характеристики
- Тип: стратегічна або тактична дозвукова крилата ракета
- клас: земля-земля, повітря-земля
- виробник: Raytheon (США)
- на озброєнні: з 1983 року
- вартість на 2024 фінансовий рік: $1,87 млн
- дальність (залежно від модифікації): 870-2500 км, нині класичний варіант – 1600-1800 км
- маса (залежно від модифікації): 1180-1500 кг
- швидкість: 880 км/год (дозвукова)
- бойова частина: ядерна / касетна / бронебійна / напівбронебійна / бетонобійна / проникаюча
- вага бойової частини: 450 кг
- система наведення: DSMAC
- точність (залежно від модифікації): 5-80 м.
Читайте також: Найкращі українські військові БПЛА, частина 1: Розвідка та коригування
Як ракети Tomahawk допомогли б Україні у війні з росією?
Все, що стосується Tomahawk, багато в чому корелює з тим, що ми вже бачили від російського “Калібру”. Обидві ракети – це далекобійні, високоточні крилаті боєприпаси, призначені для ураження важливих цілей на великій відстані: командні пункти, склади, аеродроми, вузли логістики. Українське ППО вже не раз перехоплювало окремі “Калібри”, але це не означає, що ракети не завдавали болючих ударів – влучення по критичній інфраструктурі завдавали серйозного тактичного і стратегічного ефекту.
Якщо Tomahawk опиняться в арсеналі ЗСУ, слід очікувати дзеркальної картини: ці ракети дали б Україні можливість завдавати точкових ударів глибоко по об’єктах супротивника. Водночас це підвищує ймовірність ескалаційних реакцій і політичного тиску з боку росії – постачання далекобійних крилатих ракет завжди має сильний символічний і практичний вплив. Крім того, технічні можливості Tomahawk (висока точність, захист від втрати GPS за рахунок INS/TERCOM/DSMAC, можливість корекції цілі в польоті у сучасних блоках) роблять їх ефективним інструментом, але не “чарівною кулею”: для реального тактичного ефекту потрібні платформи запуску, надійна розвідка (ISR), інтеграція у мережу управління вогнем і логістика.
Варто також зауважити, що це крилата ракета повітряного базування, яка інтегрується з винищувачами F-16, що вже стоять на озброєнні України. Її ключова перевага полягає в тому, що запуск можливий із таких дистанцій, де літаки-носії залишаються поза зоною дії більшості російських систем протиповітряної оборони. Це суттєво знижує ризики для екіпажів і дозволяє завдавати точних ударів по важливих цілях у глибині території противника без прямого входження в зону ураження його ППО.
Tomahawk – це потенційно потужний інструмент для посилення ударного потенціалу України і нанесення болю ворогу на його глибині, але його поява зробить конфлікт більш динамічним і ризикованим з точки зору ескалації. У практичному плані успіх залежатиме не лише від самих ракет, а від того, наскільки швидко і якісно їх інтегрують у систему розвідки, командування і логістики – і наскільки розумно застосовуватимуть з урахуванням політичних ризиків.
Читайте також:
