Літаки GA-1 та GA-2, про які я розповідав в першій частині циклу, були далеко не єдиними спробами створити штурмовик, до яких вдавались американські фахівці на зорі цього роду авіації. Конструктори Інженерного відділу на чолі з Айзеком Ладдоном (творці GA-1 та GA-2) у 1921 році розробили легший штурмовик PG-1 (Pursuit Ground – буквально «наземний винищувач», щось на кшталт «траншейного винищувача» в англійській термінології). Контракт на виготовлення трьох дослідних зразків (військові номери 64244-64246) у травні 1921 року отримала фірма Aeromarine.
Читайте також: Перші американські штурмовики: шлях розвитку, частина 1
ЗМІСТ СТАТТІ:
PG-1
Літак PG-1 був одномоторним одномісним біпланом із верхнім крилом, трохи більшим за розмахом і площею, ніж нижнє. Для поліпшення огляду з кабіни пілота верхнє крило встановлювали на рівні верхньої кромки фюзеляжу. Однак огляд усе одно залишався поганим, адже конструктори не знайшли кращого місця для розташування радіатора, ніж над двигуном, просто перед пілотом. Верхнє і нижнє крила з’єднувалися V-подібними стійками.
Відповідно до призначення, PG-1 був броньованим: короб із 6,35-мм листів захищав двигун і пілота. Озброєння складалося з 37-мм гармати Baldwin, що стріляла через вал двигуна, та синхронного 12,7-мм кулемета. Бомбове навантаження не передбачалося.
PG-1 проєктувався під 8-циліндровий двигун Wright К-2 (розвиток Wright-Hispano Н) потужністю 300 к.с. Однак його створення відставало від проєктування літака, і на першому зразку PG-1, який вийшов на випробування 22 серпня 1922 року, стояв двигун Wright-Hispano Н. Друга машина отримала 12-циліндровий V-подібний двигун Packard 1A-1116 (346 к.с.), але її кар’єра виявилася короткою – літак розбився в першому ж польоті. Третій PG-1 спочатку випробовувався з Packard 1A-1237, а згодом нарешті отримав передбачений проєктом Wright К-2.
Результати випробувань PG-1 виявилися незадовільними: льотні характеристики були низькими, огляд із кабіни – поганим. До того ж, дошкуляла вібрація. У підсумку літак на озброєння не прийняли. Два вцілілих прототипи ще деякий час використовували для випробувань озброєння.
IL-1
Ще однією конструкцією, створеною Інженерним відділом, став літак IL-1 (Infantry Liaison – «зв’язок із піхотою»). «Джерелами натхнення» для конструкторів, найімовірніше, були німецькі двомісні літаки класу Cl, наприклад, Halberstadt Cl.II та Hannover Cl.III. Зовні машина нагадувала DH-4B, але мала двостійкову біпланну коробку замість одностійкової. Як силову установку використали стандартний двигун Liberty, а озброєння складалося з синхронного 12,7-мм кулемета та спарених 7,62-мм «Льюїсів» на турелі в бортстрільця.
Контракт на побудову двох зразків IL-1 (військові номери 63273 і 63274) 26 січня 1920 року отримала фірма Orenco (Ordnance Engineering Corporation). Згідно з прес-релізом компанії, у 1920 році вона будувала літаки двох типів: «броньований винищувач» (armoured fighter) моделі E та «літак взаємодії з піхотою» (infantry liaison) моделі E2. Через це немає ясності, чи були обидва зразки IL-1 ідентичними – можливо, один був моделлю E, а другий – E2. Як би там не було, випробування IL-1, що почалися 21 березня 1921 року, принесли розчарування: літак виявився занадто важким, а льотні дані – низькими.
JL-12
Варто згадати і ще один ранній штурмовик, який, на відміну від вищезгаданих машин, був плодом приватної ініціативи. Його розробником став Джон Ларсен – власник компанії J.L. Aircraft Corporation, що займалася постачанням у США пасажирських літаків Junkers F13. Створений на основі цього літака штурмовик JL-12 відрізнявся бронюванням і встановленням потужнішого двигуна Liberty. Кабіна екіпажу з двох осіб та моторна установка захищалися бронею товщиною 3,57 мм (9/64 дюйма). Обшивка крила та фюзеляжу була гофрованою, як і в цивільного «Юнкерса», але вдвічі більшої порівняно з прототипом товщини – 0,635 мм (0,025 дюйма).
Справжньою «родзинкою» JL-12 стало озброєння з 30 (!) 11,43-мм пістолетів-кулеметів «Томпсон». Два з них розташовувалися на рухомих оборонних установках у вікнах кабіни, а решта 28 були змонтовані у двох батареях у нижній частині фюзеляжу. Передня батарея, розташована одразу за сидінням пілота, мала 12 «Томпсонів», що стріляли під кутом уперед-вниз. Задня батарея складалася з 16 пістолетів-кулеметів: вісім стріляли вертикально вниз, а ще вісім – під кутом назад-вниз. Для стрільби було три важелі: один активував передню батарею, другий – задню, а третій – обидві одночасно. Боєпостачання здійснювалося зі 100-зарядних барабанних магазинів, і до кожного «Томпсона» було три запасних.
За словами розробника, перезарядка всіх 28 пістолетів-кулеметів мала займати у бортстрільця не більше 4 хвилин. Насправді ж усе виявилося складнішим: працювати з доволі важкими (4,5 кг) магазинами в тісному фюзеляжі, та ще й у маневруючому літаку, було непросто, і перезарядка займала набагато більше часу. У бойових умовах, найімовірніше, це взагалі було б неможливо.
У листопаді 1921 року Ларсен спробував зацікавити своїм «монстром» уряд Польщі. Оскільки прототип JL-12 був за океаном, польські військові для первинного ознайомлення з можливостями літака орендували цивільний Junkers F13. Коротких випробувань вистачило, щоб переконатися в недоцільності його застосування як бойового. У грудні 1921 року Ларсен передав JL-12 у розпорядження армії США для випробувань. Їхній підсумок також був невтішним: літак виявився важким в управлінні, а озброєння – «сумнівної ефективності». До того ж і ціна, яку запросив Ларсен, здавалася потенційному замовнику надмірною. Це поставило хрест на кар’єрі JL-12, яка так і не розпочалася.
Ідеї Ларсена через два десятиліття знайшли продовження в СРСР, де було створено штурмовий варіант Ту-2 – Ту-2Ш, озброєний аж 88 пістолетами-кулеметами ППШ. Проте і ця машина залишилася в єдиному екземплярі.
У 1925 р. в рапорті про стан армійської авіації США, у розділі, присвяченому штурмовикам, зазначалося: «експеримент із важкоозброєними, броньованими літаками класу GA провалився». Автори рапорту стверджували, що бронювання суттєво погіршувало швидкісні та маневрові характеристики літака і водночас не забезпечувало невразливості: броня легко пробивалася навіть бронебійними кулями стрілецької зброї. Негативної оцінки зазнала й похила установка кулеметів, яка на практиці робила неможливим прицільну стрільбу. Висновок був однозначним: для безпосередньої підтримки наземних військ потрібні значно легші, швидкісніші та маневровіші штурмовики. Про них і поговоримо в наступній частині.
Читайте також:
