Як я вже згадував у попередній частині, 1925 року керівництво армійської авіації США дійшло висновку, що для безпосередньої підтримки наземних військ не годяться громіздкі броньовані аероплани. Потрібні були значно легші, швидші та маневреніші штурмовики. Їх можна було не проєктувати «з нуля», а переобладнати з літаків-розвідників. Цілком очевидними прототипами для такої конверсії були літаки Curtiss О-1 Falcon та Douglas О-2, взяті на озброєння армійської авіації як заміна для DH-4B і DH-4M. Обидва літаки були дуже схожими двомісними одномоторними біпланами змішаної конструкції (з металевим каркасом фюзеляжу та дерев’яними крилами). Практично одночасне прийняття на озброєння двох аеропланів аналогічного призначення зі схожими характеристиками було зумовлене вимогами замовника. Армія США для підстраховки оголосила конкурс на два варіанти розвідника: зі старим, але перевіреним двигуном Liberty та з новим Packard 1А-1500. У результаті кращі параметри з «Ліберті» показав прототип «Дугласа», а з «Паккардом» – «Кертісса». Таким чином, обидві фірми отримали замовлення, а їхні розвідники стали основою довгих лінійок бойових літаків, що випускалися аж до середини 1930-х років. Втім, серійні О-1 замість «Паккардів» оснащувалися двигунами «Кертісс» D-12 (V-1150).
Читайте також:
- Перші американські штурмовики: Шлях розвитку, частина 1
- Перші американські штурмовики, частина 2: Альтернативні проєкти початку 1920-х років
ЗМІСТ СТАТТІ:
ХА-2 і ХА-3
У 1926 р. Авіаційний корпус армії США (перейменований того ж року з Авіаційної служби) звернувся до фірм «Дуглас» і «Кертісс» із запитом розробити штурмовики на основі їхніх розвідників. Літаки позначили як ХА-2 і ХА-3. Чому відразу з «двійки»? Річ у тім, що позначення ХА-1 вже було використане для санітарного літака фірми Cox-Klemin. За старою номенклатурою літера «А» означала Ambulance (санітарний), за новою – Attack (штурмовик).
Вимоги передбачали мінімальні зміни в конструкції базових машин – посилення наступального кулеметного озброєння та встановлення тримачів для невеликих бомб. Бронезахист не передбачався – його встановлення неминуче призвело б до надмірного зростання маси літака і, відповідно, зниження льотних характеристик.
Порівнюючи прототипи штурмовиків двох фірм, слід зазначити, що ХА-2 значно більше відрізнявся від базового О-2, ніж ХА-3 – від О-1. Конструктори «Дугласа» справедливо вважали, що мотор рідинного охолодження, з огляду на його вразливість, не дуже підходить для штурмовика. Тому вони замінили штатний «Ліберті» на Allison VG-1410 потужністю 420 к.с. – фактично той самий «Ліберті», але перероблений під повітряне охолодження. Замість двох 7,62-мм кулеметів (синхронного і турельного), які були штатним озброєнням О-2, на ХА-2 встановили вісім: шість Browning (два синхронних, два у верхньому крилі й два в нижньому) та два Lewis на турелі. Під крилом на чотирьох тримачах можна було підвісити 100 фунтів (45,4 кг) бомб (за іншими даними – до 200 фунтів, тобто 90,8 кг). Прототип ХА-2 замовили у березні 1926 р. Він не будувався «з нуля», а був перероблений із 46-го серійного екземпляра О-2 (військовий номер 25-380).
Рекс Бейсел – конструктор «кертіссівського» О-1 – навпаки, намагався обмежитися мінімумом змін. За основу взяли розвідник О-1В, що відрізнявся від перших серійних «Фалконів» незначними удосконаленнями (наявністю гальм коліс, можливістю підвіски додаткового паливного бака під фюзеляжем тощо). Двигун «Кертісс» V-1150-3 (D-12D) залишався тим самим, а наступальне озброєння лише трохи посилили: ХА-3 отримав два 7,62-мм кулемети «Браунінг» у нижньому крилі, поза диском гвинта (що зробило синхронізатори непотрібними). Бомбове навантаження могло досягати 200 фунтів, а оборонне озброєння складалося з двох «Льюісів» на турелі в спостерігача.
Прототип ХА-3 замовили 2 серпня 1926 р. Його переробили з першого серійного О-1В (27-243) та випустили на випробування 31 жовтня 1927 р. Через характерні обводи кока гвинта авіатори прозвали літак Eversharp Pencil – «механічний олівець».
Результати конкурсу виявилися невтішними для «Дугласа»: через проблеми з охолодженням двигуна його прототип визнали непридатним для бойової служби. У підсумку, «Кертісс» отримав три контракти на серійні штурмовики А-3 (фірмове позначення – модель 44). Перший передбачав переробку 20 вже збудованих О-1В (включно з прототипами ХА-3 та ХА-4; ця партія мала номери від 27-243 до 27-262). Ще два контракти – на 20 (від 27-298 до 27-317) і 26 машин (від 28-83 до 28-118) – передбачали виготовлення нових штурмовиків. Усього було замовлено 66 літаків А-3. Шість із них переробили в навчальні А-3А з подвійним керуванням.
Друга серія штурмовиків «Кертісс» базувалася на розвіднику О-1Е з удосконаленою аеродинамікою, модифікованими рулем та пневматичними амортизаторами шасі. Двигун V-1150-5 (D-12E) мав ту ж потужність, але кращі характеристики. Штурмовик, названий А-3В (модель 37Н) отримав посилене озброєння – додатково встановили два синхронні кулемети (тобто, літак тепер мав шість кулеметів). У 1930 фінансовому році замовили 78 А-3В (номери від 30-1 до 30-28 і від 30-231 до 30-280). Поставки завершилися до кінця 1930 р.
ХА-4
Недоліки моторів рідинного охолодження були очевидні – найменше пошкодження вело до витоку рідини й перегріву. Значно кращу живучість мали двигуни повітряного охолодження. Перший досвід їх застосування на штурмовиках був невдалим – V-подібна схема VG-1410 не забезпечувала належного охолодження задніх циліндрів. Перспективнішими виявилися радіальні мотори. Один із них випробували на другому А-3 (27-244), який отримав позначення ХА-4 та мотор Pratt & Whitney R-1340-1 Wasp потужністю 410 к.с. Хоча характеристики були подібними до А-3, а маса навіть зменшилася, на озброєння його не взяли. Але він став основою для палубного винищувача F8C. ХА-4 використовували для різних випробувань до 1932 р.
Ще два варіанти – ХА-5 і ХА-6 – залишилися на папері. Перший з них – це штурмовий варіант розвідника ХО-16 (ще одного представника великої родини «Фалконів»), який існував в єдиному екземплярі і відрізнявся силовою установкою – 12-циліндровим двигуном рідинного охолодження Curtiss V-1570 Conqueror потужністю 600 к.с. Другий – похідний від ХО-18, який теж був лише прототипом, з двигуном Curtiss H-1640 Chieftain (експериментальним 12-циліндровим дворядним радіальним мотором повітряного охолодження).
Постачання близько 150 нових штурмовиків дозволило у 1928-1930 рр. переозброїти три ескадрильї 3-ї штурмової групи. Четверту ескадрилью розформували у 1924 р., але відновили у 1930 р. вже на Гаваях. Вона стала першою штурмовою ескадрильєю поза континентальною частиною США. У 1929 р. частини групи залучалися до патрулювання кордону з Мексикою.
У 1932 р. А-3 почали замінювати сучаснішими літаками. Зняті з озброєння «Фалкони» передавалися до навчальних підрозділів. Більшість було списано до 1936 р. Останній А-3В (30-13) списали лише у жовтні 1937 р. з нальотом 2850 годин.
А-3 став першим масовим штурмовиком армійської авіації США. Впровадження його на озброєння дозволило відпрацювати тактику застосування штурмової авіації. Та вже на початку 1930-х років А-3 вважався морально застарілим. Почався процес вибору нового штурмовика – і в ньому знову перемогла фірма “Кертісс”. Але про це – наступного разу.
Читайте також:
