27 травня 2026 року NASA оприлюднило нові деталі програми Moon Base – одного з найамбітніших космічних проектів в історії людства.
Менш ніж через два місяці після тріумфального польоту Artemis II, який відправив чотирьох астронавтів у навколомісячний тур вперше за понад 50 років, агентство оголосило про перші контракти, перші три місії та конкретні терміни будівництва постійної бази біля Південного полюса Місяця. Оголошення відбулося на тлі успіху Artemis II і супроводжувалося присудженням багатомільйонних контрактів чотирьом американським компаніям.
Давайте розбиратися у всьому детально.
Також цікаво: Літаки, яких не було: Convair Kingfish
ЗМІСТ СТАТТІ:
Від “прапорів і слідів” до постійного форпосту
Американська місячна програма пройшла довгий шлях переосмислення. Програма «Аполлон» у 1969–1972 роках дала людству дванадцять астронавтів на поверхні Місяця – і майже 55 років очікування. Сьогодні адміністратор NASA Джаред Айзекман чітко декларує зміну парадигми: “Цього разу мета – не прапори і сліди. Цього разу мета – залишитися на Місяці, створивши там базу для майбутніх польотів”.
Ця зміна риторики відображає глибшу стратегічну трансформацію. Адміністрація Трампа переорієнтувала NASA від концепції місячно-орбітальної станції Gateway на пряме будівництво поверхневої інфраструктури як довгострокового плацдарму для освоєння віддаленого космосу. Фактично відмовившись від орбітальної станції – хоча тільки контракт на її житловий відсік коштував $935 млн. – агентство вирішило будувати безпосередньо на поверхні.
Місячна база стала центральним елементом програми Artemis і розташовуватиметься поблизу Південного полюса Місяця, де сконцентровані запаси водяного льоду у вічних тінях кратерів. База слугуватиме вузловим центром для наукових досліджень, технологічних демонстрацій та розвідки.
Також цікаво: Все про український лазерний комплекс “Тризуб”: Від полігону до фронту
Три місії у 2026-му: перший реальний крок
Конкретика завжди важливіша за декларації. І тут NASA зробило саме те, що вселяє довіру: вже цього 2026 року заплановано три безпілотні місії, кожна з яких несе специфічне завдання.
Всі три місії – Moonbase I, II та III – мають відбутися вже до кінця поточного року. Ідеться не просто про серію окремих запусків, а про перші практичні кроки до створення постійної інфраструктури людства на Місяці.
Moonbase I стане, без перебільшення, фундаментальною місією. Посадка на хребті Шеклтон за допомогою лендера Blue Origin Blue Moon повинна відпрацювати один із найскладніших і найменш вивчених аспектів місячної логістики – взаємодію посадкових двигунів із реголітом. Кожне приземлення на Місяці супроводжується потужним викидом пилу та уламків ґрунту, які можуть пошкодити сонячні панелі, оптику, наукові прилади та навіть елементи майбутніх баз. Саме тому аналіз поведінки реголіту під час посадки є критично важливим: без розуміння цих процесів неможливо безпечно будувати довготривалу інфраструктуру на поверхні супутника.
Moonbase II матиме вже інший акцент – мобільність і освоєння поверхні. У межах місії буде доставлено марсохід FLIP від компанії Astrolab – один із перших апаратів нового покоління, створених із прицілом на майбутню експлуатацію людьми. Фактично це прототип транспортної системи для майбутніх астронавтів, які працюватимуть у районі місячних баз, пересуватимуться між науковими модулями та здійснюватимуть експедиції на десятки кілометрів від місця посадки. Якщо Moonbase I відповідає на питання “як безпечно сісти”», то Moonbase II – “як ефективно жити та працювати на поверхні”.
Moonbase III підкреслює ще одну принципову річ: нове освоєння Місяця давно перестало бути виключно американським проєктом. Корисні вантажі від European Space Agency та Корейського інституту астрономії демонструють формування міжнародної наукової платформи, де Місяць розглядається не як символ геополітичного суперництва, а як полігон для спільних досліджень і технологічного розвитку. Саме такий формат співпраці дедалі більше нагадує модель сучасної Антарктиди – із конкуренцією держав, але водночас із необхідністю кооперації заради складних і дорогих дослідницьких програм.
У сукупності ці три місії виглядають уже не як окремі демонстраційні польоти, а як перші елементи майбутньої місячної екосистеми: із транспортом, інженерією, наукою та міжнародною участю. Людство поступово переходить від епохи коротких висадок до епохи постійної присутності за межами Землі.
Також цікаво: Зброя української перемоги: БпЛА Hornet, він же “Марсіанин-2”
Місяць як місто: урбаністика в умовах вакууму
Архітектурна концепція, яку описав провідний архітектор програми Нуджуд Мерансі, вражає своєю продуманістю. Люди звикли уявляти місячну базу як купол чи кілька герметичних бараків. Реальний план набагато масштабніший.
Житлові модулі розміщуватимуться на вершинах сонячних гребенів – місцях із майже постійним освітленням, що забезпечує сонячну енергію. Ядерні реактори, необхідні для живлення важкого обладнання, за нормами радіаційного захисту розташовуватимуться на відстані щонайменше кілометра. Між ними – дороги, кабелі, логістичні вузли. Програмний менеджер Карлос Гарсія-Галан заявив, що база може охопити “сотні квадратних миль”. До третього етапу NASA розраховує на регулярні ротації екіпажів і безперервну активність на поверхні.
Айзекман навмисне відкинув надто оптимістичні очікування: “Ми не стрибаємо одразу до бази зі скляним куполом” – але сам масштаб задуму говорить сам за себе.
Також цікаво: Зброя української перемоги: FP-1 – дрон, що долітає до Москви
Контракти і гроші: хто будує Moon Base
Moon Base – це ще й масштабна комерціалізація космічної галузі. Замість того щоб будувати все самотужки, NASA роздає контракти приватним компаніям, перетворюючи програму на рушій технологічного бізнесу.
На пресконференції 26 травня 2026 року в штаб-квартирі NASA в Вашингтоні були представлені моделі апаратів від Blue Origin, Astrolab, Lunar Outpost і Firefly Aerospace. Кожна компанія отримала конкретну роль у екосистемі бази.
Astrolab і Lunar Outpost кожна отримали понад $200 млн. на розробку місяцеходів. Apаpат CLV-1 від Astrolab важить близько 900 кг і може розгонятися до 9 км/год; більш легкий Pegasus від Lunar Outpost здатен рухатися зі швидкістю понад 14 км/год і може керуватися як вручну, так і дистанційно. Blue Origin отримала $188 млн. на доставку цих марсоходів до Місяця.
Щодо загального фінансування, Айзекман вказав на асигнування у $10 млрд. із закону Working Families Tax Cut Act, бюджет на 2026 рік та запит президента на 2027 рік. Проте загальної стелі витрат оголошено не було – і це питання вже привертає увагу аналітиків і конгресменів.
Також цікаво: Історія Rosie the Rocketeer: Літачок з «базукою»
Геополітичний вимір: Місяць як арена суперництва
За суто технічним і науковим фасадом Moon Base приховується виразний геополітичний підтекст. США прямо позиціонують себе як суперника Китаю в новій космічній гонці, де Місяць є стратегічним призом. Китай активно розвиває власну місячну програму і планує пілотовану висадку до 2030 року.
Аналітики проводять паралель із антарктичними дослідницькими станціями: як вказує Кейсі Дрейєр із The Planetary Society, постійна присутність на Місяці дозволить зберігати запаси, нарощувати інфраструктуру і розширювати можливості так, як неможливо з орбітальної станції. Той, хто перший освоїть Південний полюс Місяця – з його льодом, потенційним ракетним паливом і позиційними перевагами – визначатиме правила гри в дальньому космосі на десятиліття вперед.
Залучення ESA та Кореї до Moonbase III – це не просто наукова кооперація, а й дипломатичний сигнал: американська архітектура місячного освоєння відкрита для союзників, натомість китайська розвивається паралельно і самостійно.
Місяць як трамплін до Марсу
Айзекман і його команда постійно підкреслюють: Місяць – не кінцева мета, а полігон. Як заявила Лорі Глейз, яка очолює програму Artemis: “Все, що ми перевірили й вивчили на Artemis II – системи, командна робота, оперативний темп – безпосередньо визначає нашу здатність побудувати стійкий плацдарм на Місяці”.
Логіка проста: до Марсу летіти місяцями, а помилка там – смертельна і невиправна. Місяць знаходиться в чотирьох днях польоту, що дозволяє відпрацьовувати технології виживання в екстремальних умовах з можливістю евакуації. Ядерні реактори, замкнуті системи життєзабезпечення, видобуток ресурсів із реголіту – все це потрібно для Марсу, але безпечніше протестувати спочатку тут.
Також цікаво: Бізнес-джет в однострої: Як Pilatus PC-24 пробивається на військовий ринок
Виклики та реальний скептицизм
Критичний погляд вимагає визнати: програма Moon Base – надзвичайно амбітна, і її бюджетна та технічна реалістичність поки що лишається предметом дискусій. Попередні місячні ініціативи (Constellation у 2000-х, перші варіанти Artemis) неодноразово відкладалися і переглядалися під тиском бюджетних обмежень та зміни адміністрацій. Загальна вартість, яка оцінюється в 20 мільярдів доларів, не включає повний рахунок за програму Moon-to-Mars, і конгресмени вже ставлять запитання про прозорість фінансування.
Крім того, температурний режим Південного полюса створює жорсткі інженерні обмеження: у освітлених ділянках температура сягає +54°C, а в тіньових кратерах опускається до –203°C – різниця у понад 250 градусів на відстані кількох кілометрів. Будівельні матеріали, енергосистеми, скафандри – все має витримувати ці умови десятиліттями.
Читайте також: Все про DAR: Передвісник «Шахеда» з Німеччини
Людство вчиться залишатися
Moon Base – це не просто інженерний проект. Це зміна цивілізаційного горизонту. Людство виходить із фази “відвідин” у фазу “проживання” за межами Землі. Коли у 2032 році перші екіпажі почнуть жити і працювати в місті на Місяці – нехай невеликому, нехай тісному – стане зрозуміло: це вже не повернення. Це початок.
Питання не в тому, чи вдасться побудувати базу. Питання в тому, яким буде цей Місяць – відкритим науковим форпостом людства чи ареною нового геополітичного протистояння. І відповідь на нього даватиметься не в конструкторських бюро Х’юстона чи Пекіна, а в тому, які цінності і правила гравітаційно притягнуть до себе решту країн у найближчі десять років.
Читайте також:
- Інтерв’ю із засновниками Global Drone Academy: Як формується культура війни дронів і мислення операторів
- Американський нащадок «Пілатуса»: Все про Beechcraft T-6 Texan II
- Все про місію NEO Hunter: Як іонна гармата захищатиме Землю
- Інструмент глобальної проєкції сили: Все про літаки-заправники Повітряних сил США
