Однією з найбільш характерних рис сучасних воєн – чи то україно-російської, чи то війни американо-ізраїльської коаліції проти Ірану – стало масоване застосування баражувальних боєприпасів, які частіше називають дронами-камікадзе. Ці безпілотні літальні апарати поєднують у собі точність ракет із можливістю тривалого спостереження та адаптивністю дронів, дозволяючи їм баражувати над ціллю, очікуючи оптимального моменту для удару. До того ж, суттєво нижча від крилатих ракет вартість таких дронів та їхня технологічна простота дозволяють виробляти їх у величезних кількостях.
Баражувальні боєприпаси сприймаються суспільною думкою як зброя ХХІ століття, однак концепція їх була закладена кількома десятиліттями раніше – у 1980-х роках, коли у ФРН виник амбітний, але нині майже забутий проєкт. Цим проєктом був Drohne Antiradar (DAR), або «протирадарний дрон». Розроблений відомою німецькою авіабудівною компанією Dornier, DAR став новаторською спробою створити автономний протирадарний «дрон-камікадзе» в напруженій геополітичній обстановці холодної війни. Його розробка була не просто створенням дрона, а концептуальною основою для цілого класу озброєнь, сформованою задовго до їх широкого оперативного застосування.
ЗМІСТ СТАТТІ:
Концепція та розробка
Проєкт DAR не був виключно німецькою ініціативою – він став спільною програмою Західної Німеччини та Сполучених Штатів, з використанням передових розробок американської компанії Texas Instruments, що стало значним міждержавним обміном технічними знаннями. Вона була спрямована на створення недорогого, самонавідного на радіолокаційні сигнали одноразового боєприпасу, призначеного для придушення або знищення засобів ППО противника. Тобто, йшлося про створення спеціалізованого протирадарного дрона. Ця роль була мала виняткове значення для операцій із придушення ППО, спрямованих на нейтралізацію потужних мереж повітряної оборони потенційних противників у період холодної війни. Окрім основної ударної функції, DAR мав і другорядні ролі: він міг використовуватися для імітації більших літальних апаратів, надаючи реалістичні цілі для тренування та оцінки засобів ППО, а також слугувати ефективною хибною ціллю, відволікаючи вогонь від більш цінних пілотованих літаків чи інших критично важливих об’єктів.
Читайте також:
- Mission Control: Як Україна створює єдиний цифровий мозок війни дронів
- MQM-172 Arrowhead: Все про універсальний дрон-камікадзе
Конструкція DAR
Drohne Antiradar був спроєктований як компактна, але потужна система, що втілювала зародкові принципи конструкції баражувальних боєприпасів. Її характеристики забезпечували здатність до тривалого польоту та «заточеність» на ураження радіолокаційного обладнання.
DAR оснащувався двигуном Fichtel & Sachs SF2-360 – двоциліндровим двотактним опозитним мотором потужністю 27,5 к.с. Для навігації дрон був оснащений приймачем GPS Navstar – надсучасним обладнанням для 1980-х років, яке забезпечувало точне позиціювання. Ключовим елементом бортового обладнання була пасивна широкосмугова головка самонаведення, спеціально розроблена для наведення на випромінювання ворожих РЛС. Дрон мав доставляти до цілі осколкову бойову частину. Стартова маса DAR становила 142 кг, максимальна швидкість сягала 250 км/год, а стеля – 3000 м. Тривалість польоту становила три години.
Запуск DAR мав здійснюватись з мобільних пускових установок на шасі вантажівок. Ранні прототипи використовували шасі Iveco 260AH, серійні ж комплекси планувалось будувати на шасі MAN 22.240DE. Кожна вантажівка MAN мала нести шість дронів DAR. Такий спосіб запуску із використанням ракетного прискорювача (RATO) з рамної установки на автомобілі разюче нагадує методи розгортання сучасних баражувальних боєприпасів – насамперед, іранських «Шахед-136». Вибір мобільних багатозарядних пускових установок свідчить про те, що вже у 1980-х роках з’явилось раннє розуміння необхідності мобільних, розосереджених і, можливо, «роєвих» можливостей баражувальних боєприпасів. Використання приймача GPS Navstar для навігації додатково підкреслює ці ранні прагнення до автономного наведення, передбачаючи ключові оперативні концепції, які стануть стандартом для баражувальних боєприпасів десятиліття потому.
Скасування програми
Попри свою передову конструкцію та успішні випробування, Drohne Antiradar так і не надійшов на озброєння бундесверу. Основною причиною цього став глибокий геополітичний зсув, що відбувся із завершенням холодної війни. Розпад Радянського Союзу та розпуск Організації Варшавського договору фактично усунули головного противника, для якого DAR спеціально розроблявся. Оскільки сприйняття загрози кардинально змінилося, стратегічна необхідність у спеціалізованому протирадарному дроні-камікадзе такого типу значно знизилася, зробивши програму «неактуальною», і у 1994 р. її закрили. Цей випадок ілюструє типову долю вузькоспеціалізованих військових проєктів, тісно пов’язаних із конкретними геополітичними умовами. DAR є яскравим прикладом передової системи озброєння, що стала непотрібною не через технічну невдачу, а через зміну політичної ситуації.
З огляду на скасування, фактичне «використання на практиці» DAR обмежилося етапами розробки та випробувань. У ході цих випробувань він слугував цінною платформою для оцінки протирадарних концепцій і характеристик дронів. Крім того, його використовували для імітації більших літальних апаратів і як хибну ціль на військових навчаннях, створюючи реалістичні сценарії для підготовки підрозділів ППО. Ці ролі, хоча й не були бойовими, демонструють, що інвестиції в DAR не були повністю втрачені.
Після скасування програми детальні записи та матеріальні сліди проєкту DAR значною мірою «загубилися в часі». Однак кілька дронів було збережено, і нині вони експонуються в музеях.
Читайте також:
- Все про P1-Sun – український дрон-перехоплювач від SkyFall
- Зброя української перемоги: БПЛА-перехоплювач Sting
Спадкоємці
Хоча Drohne Antiradar сама по собі відійшла у відносну безвісність, її концептуальна й технологічна основа, безсумнівно, зробила внесок у ширшу еволюцію протирадарних дронів і баражувальних боєприпасів. Сама ідея одноразового, автономного літального апарата, що самонаводиться на РЛС, була революційною для свого часу, а принципи, які вона втілювала, згодом були вдосконалені й успішно реалізовані іншими країнами. Це свідчить про те, що новаторські концепції, навіть якщо їхні початкові проєкти були скасовані, не зникають безслідно; вони можуть впливати на подальші розробки через концептуальну дифузію, надихаючи аналогічні підходи або навіть через опосередковану передачу технологій.
Суттєвим «відкритим питанням» залишається прямий або непрямий вплив DAR на пізніші, більш відомі баражувальні боєприпаси. IAI Harpy від Israel Aerospace Industries, який часто вважається піонерською моделлю в цій категорії, з’явився наприкінці холодної війни – у період, що збігся з розробкою DAR. Згодом IAI Harop, більш досконала версія, широко застосовувався в бойових діях, зокрема під час Другої карабаської війни, де ефективно придушував вірменську ППО. Іранський «Шахед-136», який активно використовується в недавніх конфліктах, має разючу концептуальну схожість із DAR, включно із запуском із вантажівки та дельтоподібною формою крила. Той факт, що двигун «Шахеда-136», імовірно, є результатом зворотного проєктування німецького Limbach L550E, тоді як DAR використовував німецький Fichtel & Sachs, ще більше підживлює припущення про можливу, хай і опосередковану, спадковість або спільну технологічну основу. Закупівля Harpy Китаєм і подальша розробка китайських систем на його основі демонструють глобальне поширення та адаптацію цієї технології, базові принципи якої були закладені сорок років тому в Німеччині.
Читайте також:
