Пам’ятаєте одну з найбільш драматичних сцен фільму «Мідвей» – ту, де американські торпедоносці йдуть на малій висоті просто на щільний вогонь зенітної артилерії та потрапляють під атаку японських винищувачів «Зеро», які буквально розстрілюють їх у повітрі? Сорок років по тому схожа сцена могла б розігратись сорок років по тому, над Південною Атлантикою…
ЗМІСТ СТАТТІ:
Як боротись з Королівським флотом?
Вплутавшись навесні 1982 р. у конфлікт із Сполученим Королівством за Фолклендські (Мальвінські) острови, військове керівництво Аргентини змушене було шукати шляхи протидії потузі Ройял Нейві. Як відомо, аргентинський флот після потоплення 2 травня 1982 р. крейсера «Генерал Бельграно» виявився практично паралізованим. Увесь тягар бойових дій проти британського корабельного з’єднання ліг на плечі авіації. Найбільш ефективним засобом виявились палубні штурмовики Super Etendard з протикорабельними ракетами Exocet AM-39 – але їх можна було перелічити на пальцях однієї руки. Результативних ударів завдавали і штурмовики A-4 Skyhawk та винищувачі Mirage, однак ці літаки використовували звичайні авіабомби і мусили входити в зону ППО британського корабельного з’єднання. А це, зрозуміло, провадило до відчутних втрат…
Одним із заходів, здатних, на думку командування Повітряних сил Аргентини, збільшити ефективність протикорабельних дій, мало стати озброєння літаків торпедами. Аргентинський флот мав на складах чималу кількість авіаційних торпед Мк 13 і, як кажуть, гріх було не використовувати це добро. Торпеди ці – американського виробництва часів Другої світової війни; саме такі торпеди несли літаки TBD Devastator під час атаки на японські авіаносці поблизу Мідвея! Мк 13 мала дальність ходу 5 км на швидкості 30 вузлів, маса її становила 970 кг, а бойова частина важила 272 кг.
В середині травня 1982 р. програма використання торпедної зброї стартувала. З носієм визначилися відразу – діапазон можливих швидкостей скидання торпеди Мк 13 був нижчим за мінімально допустиму швидкість реактивних літаків, тому єдиним кандидатом у торпедоносці виявився двомоторний турбогвинтовий штурмовик IA-58 Pucará. Координатором проєкту призначили комодоро Хорхе Раймонді. Фахівці флотського арсеналу в Комодоро Рівадавія оперативно провели розконсервацію торпед, що понад двадцять років перебували на складі, і передали їх на авіабазу Команданте Еспора. 21 травня сюди прибув літак ІА-58 борт АХ-04 зі складу Льотно-випробувального центру Повітряних сил (СEV – Centro de Ensayos en Vuelo). Пілотували літак фахівці цього Центру – пілот капітан Рохеліо Марціалетті та інженер-випробувач Маріо Лосіано.
Читайте також:
- Старий воїн готовий до бою: Все про пакистанські «Міражі»
- Історія Rosie the Rocketeer: Літачок з «базукою»
Випробування
З самого початку скептики висловлювали обґрунтовані сумніви щодо успіху проєкту. Справа в тому, що в аргентинському флоті Мк 13 скидалися тільки з літаючих човнів Catalina на швидкостях, які не перевищували 160 км/год. Pucará повинен був виходити в атаку на значно більшій швидкості, щоб зменшити час перебування в зоні ураження корабельних засобів ППО. Крім того, торпеду Мк 13, щоб уникнути рикошету від водної поверхні, слід скидати з пікірування під кутом не менше 20 градусів. Це змушувало літак-торпедоносець при виході в атаку робити «гірку», збільшуючи можливість бути збитим. Викликала побоювання та надійність «антикварних» торпед.
Випробувальні скидання торпед з практичними (інертними) бойовими частинами почалися 22 травня на морському полігоні за 40 миль від Пуерто Бельграно. Торпеда підвішувалась на підфюзеляжний вузол підвіски Аеrо 20А-1. Тести спочатку підтвердили сумніви скептиків. Під час першого випробування торпеда, скинута під кутом 20 градусів на швидкості 545 км/год із висоти 100 м, зруйнувалась при ударі об воду. Наступного дня випробування повторили, дещо змінивши параметри – кут пікірування 45 градусів, швидкість 450 км/год, висота близько 200 м. Результат – той самий…
Керівництву проєктом довелось терміново зібрало консиліум відставних офіцерів та техніків, які мали досвід використання Мк 13 на «Каталінах» у 1950-х роках. Вихід було знайдено в установці аеродинамічного гальма в носовій частині торпеди та додаткового біпланного оперення – у хвостовій (ці елементи мали руйнуватися при вході торпеди у воду). Це, з одного боку, дозволяло скидати торпеди на відносно високій швидкості, з іншого – уможливлювало застосування з гранично малої висоти. За одну ніч в майстернях авіабази в конструкцію торпеди внесли необхідні зміни, і вже 24 травня відбулося перше успішне випробування модифікованої Мк 13.
Незабаром для випробувань торпед виділили ще один ІА-58 борт А-566 зі складу 4-ї штурмової ескадрильї Повітряних сил Аргентини, а акваторію випробувань перенесли до району Пуерто Санта Круз та острову Пінгуїно, де гідрологічні умови максимально відповідали околицям Фолклендських островів. Пара Pucará провела загалом сім успішних скидів торпед Мк 13 з інертними бойовими частинами в діапазоні швидкостей 370-450 км/год при висоті польоту близько 15 м. 10 та 14 червня з борту А-566 були успішно скинуті торпеди у бойовому спорядженні. Паралельно опрацьовувалась можливість застосування з ІА-58 ще одного виду «антикварної» зброї – морських мін Мк 12, які планувалося ставити у протоці Сан Карлос між Фолклендськими островами. Але в цьому випадку все обмежилося перевіркою можливості підвіски мін на штурмовик. Капітуляція аргентинського гарнізону на Фолклендах та завершення війни призвела до припинення всіх робіт з оснащення ІА-58 мінно-торпедною зброєю.
Читайте також:
- Американський нащадок «Пілатуса»: Все про Beechcraft T-6 Texan II
- «Пілатус» ХХІ століття: Все про навчально-бойовий літак РС-21
Доля літаків
Кілька слів про літаки, які були задіяні у програмі. Pucará борт А509 (серійний номер 009) був випущений заводом FMA у липні 1977 р. У жовтні того ж року його передали у випробувальний центр CEV та перенумеровали в АХ-04. Літак спеціально обладнали для випробувань зброї, обладнавши кінокамерою для фіксації моменту скидання засобів ураження. До 1986 р. він використовувався там, зокрема, для випробувань за програмою створення навчально-бойового літака IA-63 Pampa. 1986 р. його відправили на ремонт, який так і не завершили.
Літак опинився на заводському складі, а пізніше його встановили як пам’ятник у Ріо-Терсеро з фальшивим номером А-537. Після передачі цього літака в CEV номер А-509 надали іншому борту – с/н 016; ця машина воювала на Фолклендах. Pucará борт А566 с/н 067 (не 066!) був випущений заводом FMA у листопаді 1981 р.; у центр CEV він потрапив 7 травня 1982 р., але використовувався там недовго – лише кілька місяців. Згодом передано до 3-ї штурмової авіагрупи 3-ї авіабригади; нині – на консервації, а може, вже й порізаний.
Створений для протипартизанських операцій, штурмовик ІА-58 волею випадку виявився останнім в історії світової авіації торпедоносцем, призначеним для дій проти надводних кораблів. І хоча в бою застосувати торпеди цим літакам так і не довелося, все ж історія ця видається досить цікавим прикладом пошуку способів асиметричних дій проти сильнішого флоту.
Читайте також:
