Сьогодні виповнюється рівно 90 років з того дня, коли на летовищі Брукленз флайт-лейтенант Джордж Булман вперше підняв у повітря прототип винищувача «Харрікейн». Він став першим представником нової генерації британських винищувачів-монопланів, які винесли на своїх плечах основний тягар Другої світової війни на Заході і єдиним британським винищувачем, який пройшов усю війну – від першого дня до останнього.
Також цікаво:
- Американські штурмовики, частина 1: Початок шляху
- Американські штурмовики, частина 2: Альтернативні проєкти початку 1920-х років
- Американські штурмовики, частина 3: Перші серійні варіанти
- Американські штурмовики, частина 4: На порозі 1930-х
- Американські штурмовики, частина 5: Серійні А-12 «Шрайк»
- Американські штурмовики, частина 6: Експерименти 30-х років
- Американські штурмовики, частина 7: «Гамма» від Джона Нортропа
- Американські штурмовики, частина 8: Внесок Джерарда Валті
- Американські штурмовики, частина 9: «Нортроп» А-17
ЗМІСТ СТАТТІ:
Еволюція
Літак створювався на фірмі «Хокер» під керівництвом Сіднея Кемма. Проєктування почалось 1933 року, і ще до першого польоту літак пройшов складну еволюцію. Спочатку машина задумувалася як відносно проста переробка біплана «Ф’юрі» в моноплан – її й називали «Ф’юрі Моноплейн». Поступово в проєкт вносилися концептуальні зміни, головними з яких стали введення нового двигуна «Роллс-Ройс» «Мерлін», шасі, що прибиралося в польоті, і посиленого озброєння (8 кулеметів). Остаточно вигляд нового літака визначався специфікацією F.36/34, який описував машину як «одномісний винищувач-швидкісний моноплан». «Харрікейн» мав змішану конструкцію фюзеляжу (сталева ферма, доповнена фанерними шпангоутами та стрінгерами) з алюмінієвою обшивкою в передній частині та полотняною – у хвостовій. Крило спочатку було дерев’яним, але вже з весни 1940 р. усі серійні «Харрікейни» отримали суцільнометалеве крило.
Прототип до розрахункової швидкості в 560 км/год не дотягував, показавши всього 507 км/год. Попри це, він став першим британським аеропланом, який подолав позначку 300 миль на годину (483 км/год). Маневреність та керованість були визнані добрими. 3 червня 1936 р. міністерство авіації замовило першу серійну партію – 600 «Харрікейнів». Загальний же обсяг виробництва у Великій Британії склав 12875 літаків, а з урахуванням випуску в Канаді, Бельгії, Югославії перевищив 14500 екземплярів.
Варіанти
Перші серійні «Харрікейни» Mk.I комплектувались двигуном «Мерлін» II або III (1030 к.с.) і озброювались вісьмома 7,7-мм кулеметами «Браунінг» Mk.1. Постачання їх почалися у грудні 1937 р. У Великій Британії випустили 3774 такі літаки. Крім того, Mk.I будувалися також у Канаді (166), Югославії (замовили 60 літаків, але до німецької окупації встигли виготовити лише 20) та Бельгії (близько дюжини).
«Харрікейн» Mk.IIА, який випускався з червня 1940 р., мав потужніший двигун «Мерлін» ХХ (1460 к.с.). Виготовили 451 таку машину, після чого з листопада в серію пішов варіант «Харрікейн» Mk.IIВ з посиленим озброєнням (12 7,7-мм кулеметів). З середини 1941 р. літаки комплектувалися бомботримачами для двох 250-фунтових (113-кг бомб). Загалом випущено 2948 таких машин.
Наступним кроком в напрямку посилення озброєння став варіант «Харрікейн» Mk.IIС. У його крилі крилі замість численних кулеметів встановили чотири 20-мм гармати «Брітіш Іспано» Mk.II. Дрібносерійне виробництво Mk.IIС розпочалося у лютому 1941 р., повномасштабний випуск – у травні. Виготовили 4711 літаків – таким чином, ця модифікація «Харрікейна» стала наймасовішою.
Вже з другої половини 1941 р. функції «Харрікейна» дедалі більше зміщувались з «чистого» винищувача до тактичного літака безпосередньої підтримки – функціонального аналога радянських штурмовиків. Потреба боротьби проти німецьких та італійських танків в пустельній Лівії призвела до появи варіанту Mk.IID, , озброєний двома 40-мм гарматами автоматичними гарматами (боєкомплект становив 12-15 снарядів на ствол) та двома 7,7-мм кулеметами. Навесні 1942 р. виготовили 296 літаків. А варіант «Харрікейн» Mk.IV був більш універсальним штурмовиком з посиленим бронюванням та новим посиленим крила, орієнтованим, в основному на зовнішню підвіску (бомби, НАР, контейнери із 40-мм гарматами). Такі літаки комплектувались маловисотними двигунами «Мерлін» 24 або «Мерлін» 27 (1260 к.с.). З квітня 1943-го до липня 1944 р. виготовлено 774 машини.
Не був реалізований варіант «Харрікейн» Mk.III з мотором «Паккард-Мерлін» 24 американського виробництва, а штурмовик «Харрікейн» Mk.V з двигуном “Мерлін” 32 збудували лише у двох екземплярах.
Свою лінійку «Харрікейнів» розвивали в Канаді – тут випускались варіанти Mk.X (268), Mk.XІІ (50) і Mk.XІІ (967), похідні від Mk.I, але з американськими моторами «Паккард-Мерлін», канадським бортовим обладнанням і озброєнням з восьми або дванадцяти 7,7-мм кулеметів.
Палубна авіація Королівського флоту отримувала переобладнані «Сі Харрікейни» Mk.І, Mk.ІІВ/С і Mk.XІІ. Нарешті, близько 200 «Харрікейнів» Mk.I та Mk.II переобладнані у фоторозвідники PR Mk.II, TacR Mk.II та FR Mk.II.
Бойова служба
До початку Другої світової війни британські Королівські ПС отримали 497 «Харрікейнів». На них літали 18 ескадрилей, а ще три перебували на стадії переозброєння. Вже у вересні 1939 р. чотири ескадрильї були відправлені у складі експедиційного корпусу до Франції. 10 травня 1940 р., коли почався німецький «бліцкриг» на Заході, у Франції перебувало шість ескадрилей «Харрикейнів», а а до кінця кампанії цю кількість довели до 13-ти. Винищувачі прикривали спробу просування Британських експедиційних сил до Бельгії, а потім – їх відступ до узбережжя Ла-Маншу. Втрати Королівських ПС у Франції склали 261 «Харрікейн», з них приблизно 2/3 – пошкоджених та кинутих під час відступу.
Зоряним часом «Харрікейнів» стала битва за Англію, під час якої цей літак був основним британським винищувачем – на початку липня 1940 р. на них літали 28 ескадрилей. Зважаючи на те, що літак поступався за льотними якостями німецькому Bf 109E, Королівські ПС прагнули використовувати «Харрікейни» спільно зі «Спітфайрами»: перші проривалися до бомбардувальників, другі – зв’язували боєм «месершмітти». До кінця вересня на «Харрікейнах» літали вже 35 ескадрилей. Ці літаки зробили вагомий внесок у перемогу: 57% ворожих літаків, збитих під час битви за Англію, припадало на частку пілотів «Харрікейнів». З весни 1941 р. «Харрікейни» брали активну участь у рейдах до ворожого узбережжя. Це завдання залишалося основним для них до 1944 р.
З липня 1940 р. «Харрікейни» базувалися на Мальті, з вересня діяли в Єгипті, а в лютому 1941 р. з’явилися у Греції. У травні вони обороняли Крит і придушували заколот Рашида Алі в Іраку, а потім допомагали вибити війська Віші з Лівану та Сирії. Наприкінці серпня – у жовтні 1941 р. 151-ше крило (дві ескадрильї «Харрікейнів») забезпечувало ППО Мурманська.
«Харрікейни» пройшли північноафриканську кампанію аж до капітуляції решток військ країн Осі в Тунісі в травні 1943 р. У січні 1942 р. такі літаки з’явилися Далекому Сході, воюючи у Сінгапурі і Суматрі. Масово «Харрікейни» застосовувалися в Індії та Бірмі: у серпні 1942 р. на цьому ТВД діяло 11 ескадрилей, озброєних такими літаками, а до червня 1943 р. це число зросло до 16-ти. У Бірмі «Харрікейни» воювали аж до кінця війни, діючи як винищувачі-бомбардувальники та штурмовики.
У морській авіації «Сі Харрікейни» з середини 1941 р. застосовувалися для прикриття конвоїв з обладнаних катапультами торгових суден. З березня до осені 1942 р. палубні «Сі Харрікейни» діяли з авіаносців «Ігл» та «Індомітейбл», забезпечуючи прикриття мальтійських конвоїв. Набагато ширше використовувалися вони з ескортних авіаносців, які здійснювали супровід конвоїв. Літаки «Сі Харрікейн» Mk.IIС з авіаносців «Евенджер», «Байтер» і «Дешер» у листопаді 1942 р. брали участь у прикритті висадки союзників в Алжирі. Найдовше «Сі Харрікейни» експлуатувалися на «Страйкері» (до квітня 1944 р.).
Крім британських ескадрилій, «Харрікейни» широко використовувалися канадськими та індійськими частинами, менше – австралійськими, новозеландськими та південноафриканськими. Деякий час використовувала «Харрікейни» авіація Вільної Франції та авіація Голландської Ост-Індії.
Проти нацистів воювали бельгійські «Харрікейни» (у травні 1940 р.) та югославські (у квітні 1941-го). А літаки, поставлені влітку 1939 р. в Румунію, взяли участь у війні проти СРСР. Проти совєтів воювали і фінські «Харрікейни», передані Британією в березні 1940 р. Натомість мирною була служба «Харрікейнів» у Туреччині, Португалії (де вони літали аж до 1951 р.), Ірландії та Ірані.
Також цікаво:
- Все про гелікоптери Bell AH-1Z Viper та UH-1Y Venom: Історія, характеристики, перспективи в Україні
- Все про “пасажирський штурмовик” Cessna AC-208 Combat Caravan: Варіант літака ППО?
Український епізод
Найбільшим після Великої Британії експлуатантом «Харрікейнів» став СРСР. В 1941-1944 рр. він отримав 3082 таких літаки – головним чином, Mk.II, а також Mk.IV (30 екземплярів) та канадських Mk.X та Mk.XII. Першими в бій на цих літаках у листопаді-грудні 1941 р. пішли 72-й та 78-й полки ВПС Північного флоту, а також 152-й та 760-й – Ленінградського фронту. У СРСР багато кулеметних «Харрікейнів» зазнали переробок, спрямованих на посилення озброєння. Стандартною вважалася установка чотирьох 12,7-мм кулеметів УБТ або чотирьох 20-мм гармат ШВАК, або ж комбінації з двох УБТ і двох ШВАК.
Основним районом бойового застосування радянських «Харрікейнів» була Північ, але з 1942 р. вони зустрічалися і на інших фронтах – наприклад, під Сталінградом воювала 235-та ВАД, повністю озброєна такими літаками (4 полки). З другої половини 1942 р. більшість «Харрікейнів» спрямували до полків ППО – на 1 червня 1944 р. у них було 711 таких літаків. На фронті ж їх кількість швидко зменшувалася: якщо на 1 липня 1942 р. тут було 202 «Харрікейни» , то в листопаді їх залишилося лише 130.
2 липня 2023 р. з’явилось повідомлення про те, у лісі на Київщині під час саперних робіт знайшли рештки одразу восьми винищувачів «Харрікейн». Кілька десятиліть тому літаки були спеціально закопані в яру – після того, як з них зняли озброєння, радіостанції та інше обладнання. Звідки взялись ці літаки під Києвом і чому їх закопали? Ймовірно, вони належали до одного з полків ППО, дислокованого в Броварах. А «поховали» їх, щоб уникнути платежів за ленд-лізом: адже за його умовами, за втрачену техніку СРСР нічого не платив. Значення цієї знахідки для вітчизняної авіаційної археології важко переоцінити – адже в українських музеях немає жодного літака, старшого за 1950-ті роки. Було б чудово відреставрувати хоча б один (або й кілька) «Харрікейнів». Однак за понад два роки, що минули з моменту розкопок, жодної інформації про долю знахідок не публікувалось.
«Харрікейн» не мав надто високих льотних даних, поступаючись основному своєму противнику – Bf 109E/F – за швидкістю, швидкопідйомністю, маневреністю. Але британська машина мала і позитивні якості: потужне озброєння (особливо на гарматних модифікаціях), міцність та ремонтопридатність конструкції. Завдяки цьому «Харрікейн» пройшов всю Другу світову війну, трансформувавшись із чистого винищувача в винищувача-бомбардувальника та штурмовика, хоча до її завершення застосовувався вже тільки на другорядних ТВД та у допоміжних частинах.
Читайте також:
