Вже, мабуть, з пів століття на світовому ринку озброєнь різноманітні виробники активно просувають концепцію легкого бойового літака (ЛБЛ) як замінника «справжніх» винищувачів. Створені, як правило, на базі реактивних навчальних літаків, такі ерзац-винищувачі є дозвуковими, з меншим бойовим навантаженням і скромнішими бойовими можливостями, але водночас – значно дешевшими від повнорозмірних бойових літаків. На останній якості особливо наголошують в рекламних матеріалах – адже вартість як виробництва, так і експлуатації сучасних винищувачів четвертої генерації, вже не кажучи про п’яту, сягає захмарних сум, непідйомних для бюджетів багатьох країн. Тож можливість отримати «майже справжній винищувач», але за ціною багатократно нижчою, може видаватись досить спокусливою. Спробуємо розібратись – де тут криється обман?
При аналізі будемо відштовхуватись від характеристик італійського літака М-346, «винищувальний» варіант якого – M-346FA – зараз широко рекламується, і вже замовлений низкою країн (зокрема, Австрією). Близьким до нього за характеристиками є російський Як-130 (його бойовий варіант Як-130М почав випробування) – зрештою, ці літаки мають спільне коріння. Та й китайський JL-10/L-15 виглядає як «китайська копія» Як-130 (чи М-346).
Читайте також:
- Ювілей легенди: 90 років з дня першого польоту “Харрікейна”
- Все про гелікоптери Bell AH-1Z Viper та UH-1Y Venom: Історія, характеристики, перспективи в Україні
ЗМІСТ СТАТТІ:
Льотні якості
Почнемо з льотних характеристик. Одним з головних маркетингових аргументів виробників легких бойових літаків є можливість використання них для зниження навантаження на винищувачі в рамках місій air policing, перехоплення і супроводу повільних повітряних цілей. Однак придатність ЛБЛ для цих місій суттєво обмежується порівняно невеликою тривалістю польоту, а пристрої для дозаправки в повітрі на таких літаках, здебільшого, відсутні. Тривалість патрульного польоту F-16 з підвішеними чотирма ракетами класу «повітря-повітря» і додатковими паливними баками становить чотири години, а з дозаправкою в повітрі – навіть шість годин. А ось для ЛБЛ цей параметр (з підвішеним озброєнням) не дотягує навіть до двох годин – та й то лише за оптимальних умов польоту на крейсерській швидкості. У разі ж старту по тривозі і переслідування цілі на максимальній швидкості тривалість польоту М-346 не дотягує навіть до 45 хвилин. В принципі, нічого дивного: ЛБЛ створюються на базі навчальних літаків, а навчальні польоти, здебільшого, не тривають довше двох годин. Навіть встановлення апаратури для дозаправки паливом в повітрі ситуацію не поліпшить: ЛБЛ змушений буде максимум що півтори години залишати район патрулювання для рандеву з літаючим танкером у безпечній зоні.
Швидкопідйомність – параметр, який є одним з ключових для повітряного бою – у ЛБЛ багатократно нижча, ніж у «справжніх» винищувачів. Наприклад, М-346 за цим показником відстає від F-16 втричі – і це у «голій» конфігурації, без зовнішніх підвісок. У варіанті M-346FA з чотирма ракетами класу «повітря-повітря» швидкопідйомність нижча, ніж у F-16 аж у чотири рази! Ну, але ж для супроводу літаків в рамках air policing льотні якості ЛБЛ мають бути достатніми? А от і ні! Максимальна швидкість М-346 без зовнішніх підвісок становить М=0,87, з ракетами – М=0,81. На пікіруванні такий літак в «голій» конфігурації може розігнатись до М=0,92. Тим часом крейсерська швидкість Боїнга 787 становить М=0,85. Тобто, в разі необхідності озброєний М-346FA навіть не зможе наздогнати такий лайнер для, наприклад, візуальної оцінки ситуації в його кабіні – стандартне завдання в місії air policing. Додаймо ще й порівняно низьке прискорення, зумовлене невисокою питомою тягою двигунів. Для більшості сучасних винищувачів співвідношення тяги двигунів до маси літака сягає 1 і навіть може перевищувати це число. А для ЛБЛ воно, здебільшого, не перевищує 0,5. Тож такий літак, якщо йдеться про країну, невелику за розмірами, просто не встигне наздогнати порушника, поки він не залишить повітряний простір цієї країни.
Можливості у повітряному бою
Важливою якістю сучасних винищувачів є здатність ведення повітряного бою поза межами візуальної видимості – BVR (Beyond Visual Range). Нижня межа дальності такого бою за різними методиками оцінюється від 20 до 40 км. Це потребує використання на ЛБЛ ракет «повітря-повітря» середньої дальності і відповідних бортових радарів. Здавалося б – що може бути складніше: підвісити ракети середньої дальності, якщо вантажопідйомність літака цілком це дозволяє? Підвісити-то можна, а ось ефективно застосувати – ні. Річ у тім, що на дальність пуску ракети прямо впливає швидкість літака-носія – а з цим, як ми вже переконались, у ЛБЛ справи поганенькі. Досвід американського Корпусу морської піхоти показує, що практична дальність пуску ракет АІМ-120 з дозвукових штурмовиків AV-8B+ удвічі менша, ніж з винищувачів F-15.
Масогабаритні обмеження ЛБЛ, а також нижчі можливості живлення й охолодження змушують застосовувати на них бортові РЛС зі значно нижчими параметрами, ніж на винищувачах. Наприклад, радар Grifo-346 для M-346FA має у 20(!) разів меншу потужність імпульсу, ніж AN/APG-68 на F-16C/D. До того ж, на ЛБЛ досі не з’явились радари з активними фазованими антенними решітками (AESA), які вже досить поширені на винищувачах. В Італії ведеться розробка такої РЛС Grifo-Е, але її завершення залежить від фінансування з боку потенційних покупців. Росіяни для Як-130М теж розробляють радар типу AESA – БРЛС-130Р – однак ступінь його готовності невідомий. І ще одне. З огляду на менші габарити носової частини площа антени радару для ЛБЛ утричі, а то й учетверо менша, ніж антени РЛС «справжнього» винищувача. А це суттєво обмежує можливості виявлення цілей зі зниженими радіолокаційними сигнатурами.
Значно краще виглядають можливості ЛБЛ в повітряному бою на малій дальності. Інтеграція ракет «повітря-повітря» малої дальності з бортовим обладнанням таких літаків не становить жодних складнощів. Скажімо, ВПС Білорусі використовують свої Як-130 (у базовому навчально-бойовому варіанті, а не Як-130М) для завдань ППО, озброюючи їх ракетами Р-73. А в лютому цього року в схожій конфігурації демонструвались іранські Як-130 – під час навчань вони імітували перехоплення БпЛА.
M-346FA може застосовувати як американські ракети АІМ-9Х (з ефективною дальністю дії 10-15 км), так і німецькі IRIS-T, ефективна дальність застосування яких сягає навіть 25 км. Саме таку дистанцію повітряного бою можна, на нашу думку, вважати граничною для ЛБЛ з огляду на обмежені можливості їхнього бортового обладнання і озброєння.
Можливості повітряного бою на найближчому рубежі обмежуються для ЛБЛ відсутністю в їхньому арсеналі вбудованих гармат. Таке озброєння може застосовуватись у контейнерному варіанті, і опції є достатньо різноманітні: французький контейнер NC621 з 20-мм гарматою (боєкомплект 180 набоїв), бельгійські НМР250 і НМР400 з 12,7-мм кулеметом (боєкомплект, відповідно, 250 або 400 набоїв). Спеціально для L-159 ALCA в Чехії створили підфюзеляжний контейнер KPL-20 з 20-мм двоствольною гарматою (боєкомплект 210 набоїв). В РФ для Як-130М підфюзеляжний контейнер СНПУ-130 з 23-мм двоствольною гарматою ГШ-23Л (110 набоїв). Однак застосування таких контейнерів, крім того, що знижує швидкість і тривалість польоту, накладає ще й обмеження на маневреність літака – допустимі перевантаження при підвісці двох гарматних контейнерів під крилом обмежуються до +4g/-2g. Це своєю чергою зводить можливості застосування такого озброєння лише до стрільби по наземним чи неманевруючим повітряним цілям.
Висновок підтверджений практикою: у Франції провели цикл випробувань реактивного навчально-бойового літака Alpha Jet по боротьбі проти безпілотників. Виявилось, що вогнем гармат з підвісних контейнерів можна уражати лише дрони, які рухаються прямолінійно, будь-який їхній маневр призводить до неможливості прицільної стрільби.
Читайте також:
- Все про “пасажирський штурмовик” Cessna AC-208 Combat Caravan: Варіант літака ППО?
- Зброя української перемоги: Керована авіабомба SDB
Самооборона
Обладнання бойових літаків високоефективними комплексами РЕБ є запорукою їх виживання в сучасному бою. ЛБЛ і в цьому плані суттєво відстають від винищувачів. Наприклад, на чеському L-159 ALCA, який з’явився наприкінці 1990-х, обладнання для самооборони складалось лише з пристрою попередження про радіолокаційне опромінення.
Останніми роками, щоправда, у цій галузі спостерігаються певні зрушення. Скажімо, на М-346FA, крім сигналізатора радіолокаційного опромінення, встановлюється станція попередження про ракетний обстріл MAWS (Missile Approach Warning System) і пристрої відстрілу хибних цілей з програмованими набоями. Передбачена і можливість підвіски контейнерної станції РЕБ SPEAR ACEM (виробництва ізраїльської фірми Elbit), яка забезпечує детекцію випромінення ворожих радарів і постановку активних завад (такі станції планує придбати для своїх М-346FA Австрія). Але підвіска такого контейнера знижує льотні характеристики літака. Встановити ж аналогічне обладнання всередині фюзеляжу просто не вистачає місця. Росіяни на своєму ЛБЛ Як-130М теж планують використовувати станцію РЕБ «Прєзідєнт-С130» у контейнерному виконанні.
І на завершення – про ціну. Спроба перетворити навчально-бойовий літак в ерзац-винищувач неминуче призводить до зростання його ціни. М-346FA в базовій комплектації коштує приблизно 30 млн євро, а у «просунутій» конфігурації, замовленій Австрією – навіть 40 млн. Враховуючи суттєве відставання від «справжніх» винищувачів в бойових можливостях, постає питання: а чи є сенс в таких ерзац-винищувачах? Схоже, це усвідомлюють навіть їхні творці – наприклад, виробники Як-130М оцінюють потенційну потребу світового ринку лише в 40 нових літаків та 60 – модернізованих з базових Як-130.
Для чого годяться легкі бойові літаки?
Отже, як ми вже встановили, винищувачі з ЛБЛ, м’яко кажучи, ніякі. Якою ж може бути сфера їхнього застосування? Перш за все, це удари по наземним цілям. На зміну традиційним некерованим ракетам і авіабомбам приходять високоточні боєприпаси, у тому числі малогабаритні – SDB, Storm Breaker, SPEAR тощо. Їхнє застосування знижує ризики для літака-носія, оскільки дозволяє скидати боєприпаси, не входячи в зону дії більшості засобів ППО.
В такому варіанті навантаження того ж М-346FA може складатись з кількох керованих авіабомб, пари ракет «повітря-повітря» малої дальності для самооборони та контейнера зі станцією РЕБ. Останнє є необхідним з огляду на обмежені можливості бортового комплексу самооборони та небезпеку з боку ворожих винищувачів і засобів ППО великого радіусу. Чи підійшов би літак такого класу нашим Повітряним Силам як мисливець за шахедами? Навряд чи – і причини я вже перерахував вище. Досвід показує, що з таким завданням чудово справляються і гелікоптери.
Читайте також:
