Літак Convair F2Y Sea Dart (Морський дротик), розроблений і побудований на замовлення головного авіаційно-технічного управління ВМС США, був першим гідролітаком з трикутним крилом і першим бойовим літаком з гідролижами, що забираються (V-подібні глісуючі поверхні).
Наприкінці 40-х років компанія Convair запропонувала низку незвичайних проектів гідролітаків, один з яких мав так званий “змішаний корпус”. Концепція змішаного корпусу передбачала, що літак сидить глибоко у воді, його крила торкаються поверхні і беруть участь у створенні загальної плавучості (підтримуючі поплавці відсутні). Підхід Convair у проектуванні гідролітака припускав створення досконалої гідродинамічної моделі, щоб потім, на її основі, створити високоефективний літак.
Читайте також: Маловідомі сторінки історії авіації: “літаюче крило” Northrop YB-49 – дідусь B-2 Spirit
Літак був розроблений компанією Convair у рамках замовлення флоту на створення надзвукового перехоплювача. Проблеми бачилися у великому розбігу та пробігу надзвукових літаків та їхній великій швидкості посадки. Ряд рішень цих проблем передбачав створення реактивного гідролітак-винищувача. За такою схемою було виконано і проект літака F2Y Sea Dart.
Перший дослідний зразок літака Sea Dart, XF2Y-1, був спущений на воду в затоці Сан-Дієго 16 грудня 1952 року і після тривалих випробувань на воді здійснив перший політ 9 квітня 1953 року. 3 серпня 1954 р, у пологому пікіруванні на висоті 10 400 м літак YF2Y-1 перевищив швидкість звуку.
Літак «Sea Dart» знаходиться на плаву доти, доки не досягне достатньої швидкості руху та гідролижі не створять необхідну гідродинамічну силу для підняття корпусу літака над поверхнею води перед зльотом.
Читайте також: Маловідомі сторінки історії авіації: бортовий винищувач McDonnell XF-85 Goblin
Літак XF2-1 мав силову установку, що складалася з двох турбореактивних двигунів Westinghouse J-34-WЕ-42 з тягою по 1540 кг кожен. Другий дослідний зразок літака XF2-1, зруйнований при аварії в листопаді 1954 р., відрізнявся дещо подовженою хвостовою частиною фюзеляжу, що призначалася для розміщення форсажних камер, з якими два його турбореактивні двигуни Westinghouse Ј-46-WЕ мали тягу по 2700 кг. Тяга двигуна без застосування допалювання дорівнювала 2090 кг.
Фірма Convair отримала замовлення на виробництво 12 винищувачів F2Y-1 Sea Dart, проте його було анульовано, і подальші роботи були зосереджені на модифікованому зразку XF2Y-2, який оснащується одним турбореактивним двигуном (Right J-67 з тягою 5450 кг або Pratt & Whitney J-75 з тягою 6800 кг). Також один із варіантів XF2Y-1 був обладнаний однією гідролижею в експериментальних цілях.
Основні технічні характеристики Convair F2Y Sea Dart:
- Модифікація: YF2Y-1
- Розмах крила: 10,26 м
- Довжина: 16,03 м
- Висота: 6,32 м
- Площа крила: 52,30 м2
- Розбіг літака: 1680 м
- Пробіг: 305 м
- Маса порожнього літака: 5793 кг
- Нормальна злітна маса: 7497 кг
- Тип двигуна: 2 ТРД Westinghouse J34-WE-32
- Тяга нефорсована: 2 х 1542 кгс
- Максимальна швидкість: 1118 км/год
- Крейсерська швидкість: 980 км/год
- Практична дальність: 826 км
- Максимальна підйомність: 9965 м/хв
- Практична стеля: 15300 м
- Екіпаж: 1 пілот
- Озброєння: Бойове навантаження – 907 кг (розрахункове)
Читайте також: Маловідомі сторінки історії авіації: Bachem Ba-349A Natter – одноразовий ракетний перехоплювач
Останній раз Convair F2Y Sea Dart піднявся у повітря 16 січня 1956 р. Метою було визначення максимальних морехідних якостей літака. Хвилювання на морі було 5 балів (висота хвилі до 3 м), із сильним вітром 37 км/год. Біллі Лонг, пілот літака, при розбігу, щоб швидше позбутися трясіння та гідравлічних ударів, рано підірвав літак у повітря. В результаті машина підскочила і знову плюхнулася на воду, після чого почала підскакувати на воді. Удари були дуже жорсткими. Єдиною думкою Лонга при цьому було – не дати літаку пірнути в хвилю і по можливості злетіти. Зрештою Sea Dart відірвався від води. Набравши висоту і зробивши коло над затокою, Біллі пішов на посадку. Вона також не відрізнялася витонченістю та супроводжувалася рядом сильних ударів. При цьому Лонг ударився головою і розтрощив носа. Незважаючи на це, йому вдалося утримати літак від пірнання під воду, Sea Dart досить швидко зупинився і благополучно повернувся до Сан Дієго. Це був останній виліт гідролітака.
Читайте також: Літаки-невидимки: Як працюють стелс-технології в авіації
Остаточний удар по програмі Sea Dart завдала поява “суперавіаносців” (так їх називали американці через величезну, на ті часи, водотоннажність 60000-75000 т) типу “Forrestal”. Таким чином, Sea Dart програв змагання важкому авіаносцю, який він у разі успіху збирався замінити. У січні 1956 р. відділ військово-морських операцій зняв технічні вимоги на винищувач-гідролітак, і програма була закрита.
