Нещодавно я розповідав про турецький навчально-бойовий літак TAI Hürjet, першим зарубіжним замовником якого стала Іспанія. Але сорок років тому іспанці ледь не створили власний літак такого ж класу. Проєкт під позначенням CASA AX виглядав цілком реалістично. Чому ж у іспанців нічого не вийшло?
ЗМІСТ СТАТТІ:
Концепія
В середині 1980-х років Міністерство оборони Іспанії почало визначення своєї оборонної політики на наступні два десятиліття. Ключове місце в цих планах посідало переозброєння Повітряних сил. У той час в Іспанії експлуатувались чотири типи бойових літаків: винищувачі McDonnell Douglas F-4C, AMD Mirage III i Mirage F1, а також Northrop SF-5A/B. Усі вони підлягали заміні в наступні два десятиліття, причому для перших трьох типів наступники вже були визначені. Для заміни F-4C і Mirage III у США замовили 72 винищувачі McDonnell Douglas F-18A/B. Сучасніші Mirage F1 мали послужити довше, а замінили б їх нові EF2000. Створення цього «Єврофайтера» міжнародним консорціумом у складі фірм з Великої Британії, ФРН, Італії та Іспанії тільки починалось. Незакритим лишалось питання заміни SF-5A/B.
Повітряні сили Іспанії у 1969-1972 рр. отримали 70 літаків SF-5A/B (36 одномісних SF-5A і 34 двомісних SF-5B), більшість з яких випустила за ліцензією фірма CASA. Така незвична пропорція бойових і навчально-бойових машин (практично, 1:1) пояснювалась тим, що в Іспанії цими літаками замінили не тільки винищувачі North American F-86F, але й навчальні літаки Lockheed T-33A. На SF-5B тренувались майбутні пілоти для усіх типів бойових літаків – перш ніж пересісти на «Фантоми» чи «Міражі». Тобто, потенційна заміна для SF-5A/B мала поєднувати в собі риси легкого винищувача/штурмовика і навчально-бойового літака для підвищеної підготовки.
У 1987 р. Повітряні сили Іспанії оголосили початок програми створення нового бойового літака під позначенням АХ. Виконавцем на безконкурсній основі обрали фірму CASA – в Іспанії просто не існувало іншого суб’єкту, здатного реалізувати такий проєкт. Первісні кошти, виділені на розробку, з сучасної точки зору виглядали досить скромно – 2,165 млрд песет, еквівалент сьогоднішніх13 млн євро.
Спочатку планувалось придбати 72 літаки, але пізніше кількість запланованих до закупівлі машин збільшилась до 100. Планувалось, що АХ досягне операційної готовності у 1997 р.
Читайте також:
- Літаки, яких не було: Convair Kingfish
- Все про Cessna 408: Кур’єр зі служби доставки прямує до війська
Еволюція
Перші обговорення конструкції нового легкого бойового/навчально-бойового літака між представниками CASA, Міністерства оборони і Повітряних сил пройшли ще у 1984 р. Тоді літак розглядався як похідний від навчально-бойового С-101, але з потужнішою силовою установкою, можливо, двомоторною. Однак у ході підготовки техніко-економічного обґрунтування у 1986 р. CASA запропонувала абсолютно нову конструкцію.
Літак мав бути одномоторним, надзвуковим або трансзвуковим. Трансзвуковий режим – це політ на швидкості від 0,8 до 1,2 М; під час нього повітряний потік обтікає літак нерівномірно. У деяких місцях (наприклад, над верхньою поверхнею крила) повітря розганяється до надзвуку, утворюючи локальні ударні хвилі, тоді як біля носа літака потік може залишатися дозвуковим. Надзвуковий же політ – це коли увесь літак рухається швидше за власні звукові хвилі. Перед носом літака утворюється головна ударна хвиля (головний «звуковий удар»), а потік повітря навколо фюзеляжу є повністю надзвуковим.
АХ мав отримати авіоніку, побудовану за принципом відкритої архітектури, що спрощувало б майбутню модернізацію. На цьому етапі говорити про якісь подробиці стосовно складу бортового обладнання було ще рано, однак вважалось, що літак отримає радар, лазерний віддалемір-цілевказувач, багатофункційні монітори в кабіні, а також електродистанційну систему управління. В якості силової установки розглядався безфорсажний варіант двигуна EJ200 – того, що розроблявся для винищувача EF2000. У конструкції планеру планувалось застосування композитних матеріалів, алюмінієво-літієвих сплавів та титану. Іспанські фахівці прагнули використати досвід участь у міжнародних консорціумах «Ербас» та «Єврофайтер». Водночас передбачалось максимально залучити власні фірми і навіть університетські дослідні центри. Для координації їхніх зусиль був утворений проєктний офіс АХ, до якого увійшли представники Міністерства оборони, Повітряних сил, промисловості та академічних установ.
Відповідно до затвердженого графіку, остаточне формування обрисів літака мало завершитись до червня 1989 р. Це дозволило б наступного року почати повномасштабне проєктування, 1992-го підняти прототип у повітря, а 1996 р. літак АХ мав би бути готовим до взяття на озброєння. Звичайно, такі стислі терміни виглядали надто оптимістично, і навряд чи їх вдалося б дотримати. Але програма АХ мала одну суттєву перевагу порівняно зі, скажімо, «Єврофайтером» – вона була національною, а не міжнародною, тому не потрібно було гаяти час на узгодження часом розбіжних інтересів різних країн-учасниць.
Наприкінці 1980-х років у спеціалізованій пресі з’являються ескізи АХ. На них ми бачимо літак з дельтоподібним крилом, однокільовим вертикальним оперенням і переднім горизонтальним оперенням (схема, відома як «канар»). У цих малюнках чітко простежується вплив EF2000 (який у той час лише розроблявся). З суттєвіших відмінностей – це один двигун замість двох і бічні повітрозабірники. На EF2000 застосовано підфюзеляжний повітрозабірник, однак для АХ обрали іншу схему – бічні повітрозабірники зменшують ризик потрапляння сторонніх предметів, що полегшувало експлуатацію літака з гірших за якістю чи пошкоджених злітно-посадкових смуг. На світовому ринку озброєнь АХ мав би конкурувати з італо-бразильським АМХ, але при цьому був би значно сучаснішим з точки зору силової установки, авіоніки та аеродинаміки.
«Половинка Хорнета»
У той же час відбувається доволі радикальна зміна підходів до проєктування АХ. З метою економії коштів було вирішено максимально використати у літаку елементи від винищувача F-18 Hornet: двигун General Electric F404, радар, бортовий комп’ютер, навігаційну систему, обладнання кабіни тощо. І це рішення виявилось фатальним: розрахункова вартість АХ зросла майже до рівня F-18!
Реалізація проєкту тривала до кінця 1991 р., а з 1992-го фінансування припинилось. З точки зору сьогодення це рішення слід визнати правильним. Адже Іспанія брала участь у двох великих міжнародних проєктах – Eurofighter i EuroFLAG (який призвів до створення військово-транспортного літака Airbus A400M), які поглинали величезні ресурси. На початку 1990-х цього ще ніхто не знав, але у наступні десятиліття реалізація цих проєктів супроводжувалась значними перевитратами коштів і затягуванням термінів. Безперечно, ще одну велику програму бюджет Міністерства оборони Іспанії просто не витримав би.
Але повернімося до проблеми, з якої починалась історія АХ: заміни для SF-5A/B. Вирішення її затягнулось на сорок років. Одномісні винищувачі SF-5A замінили відносно швидко – у 1995 р. Іспанія придбала у США 24 вживаних, але модернізованих винищувачі F/А-18A+/B+. А ось двомісні навчально-бойові SF-5B, пройшовши кілька раундів модернізацій і ремонтів, служать і досі, очікуючи на постачання перших Hürjet’ів.
Читайте також:
