Флот заправників США під тиском: Експерт оцінив ризики великої війни

Військово-повітряні сили США стикаються з дедалі більшим навантаженням на флот літаків-заправників на тлі триваючої операції Epic Fury. Основу цього парку становлять машини, яким понад 60 років, і саме вони забезпечують паливом авіацію, що діє на Близькому Сході. Ситуацію ускладнили втрати: один KC-135 було знищено, інший пошкоджено внаслідок зіткнення над Іраком, ще кілька літаків постраждали або були знищені на землі через удари іранських далекобійних засобів.

На цьому тлі постає питання, чи здатна американська авіація одночасно підтримувати бойові дії в іншому регіоні, зокрема в Тихому океані. Відставний полковник ВПС США Трой Пананон, який командував крилом заправників, визнає: попит на ці літаки вже зараз дуже високий. Після списання KC-10 виникла прогалина, яку складно швидко компенсувати. Водночас флот залишається глобально розгорнутим, включно з Тихоокеанським регіоном, що дає можливість оперативно перекидати ресурси.

Рекомендація редакції: Все про проєкт літака-заправника NGAS та його перспективи

За його словами, США технічно здатні підтримувати операції у двох віддалених театрах бойових дій, однак це створить серйозне навантаження на всю систему. При цьому не можна ігнорувати потреби внутрішньої безпеки, які також потребують ресурсів заправної авіації. Тому повне переорієнтування сил на зовнішні операції є неможливим.

Пананон зазначає, що навіть за наявності підтримки з боку вищого командування ресурси не є безмежними. Високий темп операцій неминуче призводить до зносу техніки, збільшує навантаження на логістику та систему постачання і впливає на довгострокові плани закупівель.

Окремим викликом є потенційний конфлікт із Китаєм, де відстані значно більші, а середовище небезпечніше. Польоти на великі дистанції, особливо в умовах протидії, створюють серйозне фізичне навантаження на екіпажі. Робота в різних часових поясах і тривалі місії призводять до накопичення втоми, що безпосередньо впливає на безпеку. Для підтримки таких операцій необхідно суттєво збільшити кількість персоналу – іноді вдвічі порівняно зі стандартними умовами.

Йдеться не лише про пілотів, а про всю інфраструктуру: диспетчерів, техніків, логістику. Саме масштаб і віддаленість Тихоокеанського театру роблять його одним із найскладніших напрямків для забезпечення авіаційних операцій.

Ще одним критичним фактором є вразливість самих літаків-заправників. Вони не мають достатнього рівня захисту від сучасних ракет або винищувачів. Існують технології, такі як інфрачервоні системи протидії, які можуть підвищити виживаність, однак базовий підхід полягає в тому, щоб утримувати ці літаки поза зоною ураження противника.

У цьому контексті ключову роль відіграють інші елементи військової системи, які мають знищувати або стримувати загрози. Заправники повинні діяти на безпечній відстані, а в разі наближення небезпеки мати можливість оперативно змінювати позицію.

Для проникнення в зони з високою загрозою, за словами Пананона, потрібна багаторівнева стратегія. Підготовку повітряного простору виконують інші платформи, зокрема стратегічні бомбардувальники B-2A або перспективні B-21, а також безпілотні системи, які можуть знищувати частину протиповітряної оборони.

Ідеї щодо оснащення заправників додатковими засобами захисту, включно з електронною боротьбою або навіть перехоплювачами, розглядаються, але їх реалізація стикається з обмеженнями ресурсів і складністю інтеграції. Особливо це стосується застарілих KC-135, де впровадження сучасних технологій ускладнюється архітектурними обмеженнями та затримками в обробці даних.

Перспективнішою платформою для модернізації вважається KC-46, який має сучасніші системи. Втім, навіть у цьому випадку впровадження нових рішень потребує часу, фінансування та підготовки персоналу. Просте встановлення нових систем без належної інтеграції не гарантує ефективності.

Окрему увагу Пананон приділяє проблемі зв’язку та обміну даними. Саме якісна комунікація забезпечує ситуаційну обізнаність, яка є критичною для координації дій. При цьому важливо не лише обрати технологію, а й забезпечити її сумісність між різними родами військ і союзниками.

Він підкреслює, що ідеальна модель передбачає безперервний обмін даними між усіма елементами – від бойових літаків до центрів управління. Це дозволяє швидше проходити цикл прийняття рішень і реагувати ефективніше за противника.

На практиці покращена взаємодія може виглядати як передача даних про загрози безпосередньо між літаками під час дозаправлення. У такому випадку екіпаж заправника отримує повну картину бойового простору, включно з небезпечними зонами та безпечними маршрутами, що значно підвищує ефективність і безпеку виконання місій.