Упродовж шести десятків років майбутні пілоти бойових літаків Повітряних сил США перш, ніж пересісти в кабіни винищувачів, проходили курс підвищеної льотної підготовки на надзвукових навчально-тренувальних літаках Northrop T-38 Talon. З того часу змінилося кілька генерацій бойових літаків: на зміну «Фантомам ІІ» третьої генерації прийшли «Файтінг Фалкон» четвертої, а зараз Повітряні сили повним ходом переозброюються на літаки п’ятої генерації «Лайтнінг ІІ». Навіть відданий напарник «Телона» – навчальний літак базової підготовки Cessna T-37 Tweet – вже «пішов на пенсію», передавши свої функції турбогвинтовому T-6 Texan II. А «Телон» лишався незамінним. Зараз на ньому навчаються вже онуки перших курсантів!
Також цікаво: Інтерв’ю з Bell Textron: Ставка на майбутнє в Україні
ЗМІСТ СТАТТІ:
Програма Т-Х
Упродовж десятиліть експлуатації Т-38, зрозуміло, модернізувався. Та розрив між технологіями середини минулого століття і сучасним рівнем розвитку авіатехніки ставав все відчутнішим. Давався взнаки і вік літаків: адже найновіші екземпляри Т-38 – мої однолітки, 1972 року випуску. Тож ще у 2003 р. командування Повітряних сил США підняло питання про заміну для «Телона». Однак бюрократичний пінг-понг між урядовими установами і Конгресом тривав дванадцять років! Лише у березні 2015 р. Повітряні сили опублікували вимоги до нового навчального літака під умовним позначенням Т-Х, а запит про пропозиції був розісланий ще пізніше – 30 грудня 2016 р. Обсяг планованих закупівель визначався у 351 літак (з опцією збільшення до 475-ти). Вони мали замінити пів тисячі «Телонів». В комплекті з літаками планувалось придбати і 46 комплексних тренажерів. Передбачалось, що літак досягне первинної операційної готовності у 2024 р.
Відповідно до вимог Повітряних сил, новий навчальний літак мав забезпечити підготовку курсантів перед тим, як вони пересядуть на літаки п’ятої генерації. Крім традиційних завдань на кшталт відпрацювання пілотажу, польотів у бойовому строю, навігації, літак мав забезпечити й низку нових – наприклад, польоти в окулярах нічного бачення чи операції з обміну даними. Цікаво, що вимоги визначали доступність літаків у 80% (тобто, одночасно мало бути готовими до польотів 80% усього парку), але не вище – дальше підвищення цього показника супроводжувалось неприйнятним зростанням експлуатаційних витрат. Фінансові вимоги програми акцентували увагу на вартості усього життєвого циклу літака, а не самої лише вартості закупівлі.
Повітряні сили США хотіли отримати «чистий» навчальний літак, без можливості виконання функцій легкого винищувача чи штурмовика – хоч на різних етапах реалізації програми ідеї надання йому таких можливостей висловлювались.
Читайте також: Реактивний прорив з Туреччини: Все про навчально-бойовий літак TAI Hürjet
У конкурсі взяли участь кілька фірм і консорціумів, частина з яких представила адаптацію вже існуючих проєктів, а частина – цілком нові конструкції, які існували тільки як проєкти, або ж у кращому разі, прототипи. Найбільше шансів на успіх мали три пропозиції – дві адаптації та одна нова конструкція. Мова йде про Leonardo T-100 – допрацьований під американські вимоги італійський літак М346; Lockheed Martin–KAI T-50 Golden Eagle – адаптацію відповідної південнокорейської конструкції; Boeing–Saab T-X – новий американо-шведський проєкт, спеціально створений для участі у цьому конкурсі. Саме його 27 вересня 2018 р. і визнали переможцем.
Американо-шведська модель
Компанії Boeing і Saab оголосили про початок реалізації спільного проєкту навчально-тренувального літака 6 грудня 2013 р. Проєктування його велось дуже швидко – цьому сприяло широке застосування сучасних цифрових технологій. Прототип був представлений громадськості 13 вересня 2016 р., а вперше піднявся в повітря 20 грудня того ж року – всього через три роки після офіційного старту проєкту. У вересні 2019 р. літаку офіційно надали позначення Т-7А і назву Red Hawk. Назва ця була надана на честь Tuskegee Airmen – першої групи пілотів афроамериканського походження. Хвости їхніх літаків були пофарбовані в червоний колір, а першим типом літака, на якому вони пішли в бій, був P-40 Warhawk.
Т-7А – це одномоторний двомісний (з тандемним розташуванням екіпажу) літак з трапецієподібним крлом високого розташування і бічними повітрозабірниками. Назагал його зовнішній вигляд і аеродинамічне компонування не відрізняється від аналогічних зарубіжних машин (наприклад, того ж Т-50), за одним суттєвим винятком: Т-7А має двокільове вертикальне оперення, яке зараз практично не трапляється на навчальних літаках. У цьому сенсі Т-7А трохи нагадує винищувач F/A-18.
На Т-7А встановлений двигун General Electric F404 – практично стандартний для сучасних високошвидкісних навчальних (навчально-бойових) літаків. Такий двигун використовується і на Т-50, і на турецькому Hürjet. Але на відміну від цих двох машин Т-7А є не надзвуковим, а трансзвуковим. Максимальне число Маха, якого може досягти цей літак, становить 0,975 – цього вважається цілком достатнім для виконання навчальних завдань.
Літак оснащений електродистанційною системою керування (fly-by-wire), повністю цифровою «скляною» кабіною, катапультними кріслами нового покоління ACES 5. Бортові системи мають модульну архітектуру, а конструкцією літака характеризується як maintainer-friendly, тобто, оптимізована для технічного обслуговування. Це має забезпечити скорочення часу простою та зниження вартості експлуатації протягом усього життєвого циклу.
Хід програми
Для проведення випробувань виготовили два прототипи Т-7А і три передсерійні машини. Останню з них 5 грудня 2025 р. передали 12-му навчальному авіаційному крилу (об’єднана база Сан-Антоніо-Рендольф, шт. Техас). У травні 2026 р. перші пілоти-інструктори з 99-ї навчальної ескадрильї цього крила були сертифіковані для польотів на цьому літаку. Мова ще не йде про операційну готовність, яка, нагадаємо, мала бути досягнута ще у 2024 р. Однак це передбачає постачання у війська першої серійної партії літаків – а замовлення на таку партію (14 екземплярів) було схвалене тільки 23 квітня 2026 р. У чому ж причини затримки?
Реалізація програми T-7A супроводжувалась проблемами, пов’язаними з катапультним кріслом, програмним забезпеченням для керування польотом. До технічних проблем додалися й організаційні, зумовлені необхідністю налагодження ланцюга поставок. Коли почались льотні випробування, проявились проблеми з керованістю літака на великих кутах атаки. Ще й зараз не усі недоліки усунуті – наприклад, T-7A наразі не може літати під дощем. Окремі зовнішні панелі недостатньо герметичні, тому вода потрапляє до внутрішніх систем літака. Під час кліматичних випробувань інженерам довелося заклеювати окремі елементи конструкції стрічкою. Далекою від ідеалу виявилась і робота наземного комплексного тренажера. Та в серійних літаках ці проблеми мають бути усунуті. Тепер досягнення початкової операційної готовності (що дозволить почати підготовку курсантів на Т-7А) планується на 2027-2028 рр. Ймовірно, ця дата зміститься на ще пізніший термін, бо випуск першої серійної партії має початись тільки 2027 р.
Перспективи
Крім роботи в інтересах Повітряних сил США, розробники Т-7А активно шукають нових покупців – як у Сполучених Штатах, так і за кордоном. Зокрема, відповідно адаптований варіант пропонується ВМС США в конкурсі на заміну літаків T-45 Goshawk. Переможець має бути визначений вже цього року. А 21 липня 2026 р. компанії BAE Systems, Boeing та Saab уклали угоду про можливе будівництво заводу зі складання Т-7А у Великій Британії – у випадку, якщо цей літак буде обраний Королівськими повітряними силами для заміни машин Hawk T.2. Ліцензійне виробництво Т-7 може бути налагоджене і в Японії – ця країна зараз шукає заміну для літаків Kawasaki T-4. Серед інших потенційних покупців Т-7 називають Австралію, Бразилію і навіть Сербію.
Якими ж є реальні експортні перспективи американо-шведського літака? Керівництво Boeing оцінює потенційний об’єм випуску Т-7 аж у 2700 екземплярів. Однак такі розрахунки видаються надміру оптимістичними. На світовому ринку Т-7 доведеться конкурувати з добре освоєними літаками Т-50 і М346, які постійно удосконалюються і здобувають нові замовлення. Може похвалитись першим зарубіжним замовленням і турецький Hürjet. Усі ці машини мають одну суттєву відмінність від Т-7: вони не чисто навчальні, а навчально-бойові. А це є суттєвою конкурентною перевагою в очах багатьох потенційних покупців. Тож, на мою думку, не можна виключати появи у перспективі експортного варіанту Т-7 з можливістю застосування озброєння.
Читайте також: Проєкт Freyja: Як Fire Point намагається закрити діру в українській ППО
